Дослідження океанів
Опубліковано admin сб, 26 квітня 2014р.Перша спроба наукового дослідження Світового океану і його дна була зроблена британською експедицією на кораблі «Челленджер» (1872— 1876). Це плавання заклало основи сучасної океанології. Метод ехолотування, розроблений у роки Першої світової війни, дозволив скласти нові карти шельфу і материкового схилу. Спеціальні океанологічні наукові установи, що з'явилися в 20—30-і pp. XX ст., поширили свою діяльність на глибоководні частини океану. Однак справжній прогрес у дослідженнях почався лише після закінчення Другої світової війни (1939—1945), коли у вивченні океану взяли участь військово-морські сили різних країн. У той же час з'явилося багато океанографічних станцій.
Христофор Колумб (1451 —1506) — великий іспанський мореплавець італійського походження, який здійснив чотири трансатлантичні експедиції в Америку. Народився в італійській республіці Генуя. У Христофора було три молодших брати (Бартоломео, Джованні-Пеллегріно і Джакомо) і молодша сестра (Б'янчінетта). Бартоломео і Джакомо брали участь в експедиціях Колумба у Новий Світ після 1492 р. й іменувалися по-іспанськи Бартоломе і Дієго. Колумб став моряком дуже рано і вже в 1474 і 1475 pp. плавав по Середземному морю на торгових суднах від Генуї до о. Хіос. У травні 1476 р. Колумб як прикажчик генуезького торгового дому відправився в Португалію, де прожив дев'ять років. Під португальським прапором він ходив в Англію та Ірландію, можливо, і в Ісландію. Він також відвідав Мадейру і Канарські о-ви і подорожував уздовж західного узбережжя Африки до португальської факторії Сан-Жоржи-да-Міна (сучасна Гана). У Португалії Колумб одружився і став членом змішаної італо-португальської сім'ї. Незабаром він висунув припущення, що в Азію можна потрапити, рухаючись на захід. Його припущення грунтувалися на відкритті островів в Атлантиці (Канарських, Азорських, Зеленого Мису, Мадейри), на розповідях про інші острови, різних знахідках, а також на читанні численних наукових книг з географії, включаючи «Географію» Птолемея.
Ібн Баттута (1304 — бл. 1369, або 1377) — арабський мандрівник і письменник, народився в Танжері 25 лютого 1304 р. в сім'ї берберських учених і суддів. Його повне ім'я — Мухаммед ібн Абдаллах ібн Баттута. У 1325 p., вирішивши виконати обов'язок мусульманина і здійснити паломництво в Мекку, Ібн Баттута пройшов з Марокко вздовж узбережжя Північної Африки до Каїра і звідти попрямував у Дамаск, де приєднався до каравану. У перерві між паломництвами 1326 і 1327 pp. подорожував Південною Персією й Іраком. Через рік чи два відвідав Ємен, відправився морем з Адена до арабських факторій у Східній Африці і повернувся в Мекку через Оман і Перську затоку. Потім у нього визрів задум побувати в Індії, оскільки він багато чув про Мухаммеда ібн Туглука, султана Делі. Однак знайти у Джідді корабель, що прямує до Індії, не вдалося, і Ібн Баттута вирішив відправитися в подорож по суші. Перетнув Малу Азію і відплив з Синопа в Крим, а звідти добрався до Сарая, резиденції хана Золотої Орди, і подався на Кавказ. Потім повернувся через степи в Сарай на Волзі і продовжив шлях через Хіву, Самарканд, Хорасан і Афганістан. 12 вересня 1333 р. благополучно добрався до кордону з Індією. У Делі він прожив вісім років. У 1342 р. Ібн Баттута був направлений послом до монгольського імператора, що правив Китаєм, але в Калікуті на півдні Індії його загін потрапив у біду. Не бажаючи повертатися в Делі, Ібн Баттута відплив на . . . . . 
