Географія

Землетруси — підземні поштовхи і коливання земної поверхні, що виникають внаслідок раптових зміщень і розривів у земній корі або вер­хній частині мантії і передаються на великі відстані у вигляді пружних коливань. Найбільш сильні землетруси іноді відчуваються на відстанях монад 1500 км від епіцентра і можуть бути зареєстровані сейсмографами (спеціальними високочутливими приладами) навіть на протилежній пів­кулі. Район, де зароджуються коливання, називається центром земле­трусу, а його проекція на поверхню Землі — епіцентром землетрусу. Центри більшої частини землетрусів знаходяться в земній корі на глиби­нах не більше ніж 16 км, однак у деяких районах досягають 700 км. Щодня відбуваються тисячі землетрусів, але лише деякі з них відчува­ються людиною.

Виділяють декілька типів землетрусів . . . .

Мінералами називають однорідні за складом і будовою частини гір­ських порід і руд. Вони являють собою природні хімічні сполуки, що виникли внаслідок різних геологічних процесів. У природі існує велика кількість мінералів. За хімічним складом і фізичними властивостями їх об'єднують в однорідні групи. Більшість мінералів зустрічається в зем­ній корі у твердому стані. Однак є рідкі (самородна ртуть) і навіть газо­подібні мінерали (вуглекислий газ, сірководень). Дуже різноманітні й зовнішні ознаки, за якими мінерали відрізняються один від одного. Де­які з них прозорі, інші мутні, напівпрозорі або абсолютно не пропуска­ють світло. Важливою особливістю багатьох мінералів є їхнє забарвлен­ня. Так, кіновар завжди кармінно-червона, а малахіт — яскраво-зелений, за металево-золотистим кольором легко розпізнаються кубічні кристалики піриту. Дуже важлива зовнішня ознака мінералів — їхня форма.

Осадочні гірські породи осідають на дні океанів і морів, річок та ін­ших водоймищ. Під впливом вітру, текучих вод, добових і річних коли­вань температури руйнуються скелі. Уламки гірських порід різних роз­мірів переносяться струмками і річками. Найбільші уламки збирають­ся на дні річок неподалік від гірських хребтів, що руйнуються. Уламки менших розмірів і пісок переносяться річками на далекі відстані й осі­дають у прибережній частині морів і океанів. У глибоководній зоні, віддаленій на сотні кілометрів від зони зносу уламкового матеріалу, на дно опускаються найдрібніші глинясті частки. Так в процесі перене­сення здійснюється сортування уламків за розмірами.

Земна кора — тонка зовнішня оболонка Землі середньою потужні­стю 32 км. Найбільш тонка вона під океанами (від 4 до 10 км), а най­більш товста — під материками (від 13 до 90 км). На кору припадає приблизно 5 % об'єму Землі. Розрізнюють континентальну й океаніч­ну земну кору. Існують також райони з корою перехідного типу, де океанічна кора повільно перетворюється в континентальну або, на­впаки, частина континентальної кори перетворюється в океанічну. Такого роду трансформації відбуваються в процесі часткового або повного плавлення, а також внаслідок динамічних процесів у земній корі. Майже третину земної поверхні становить суша, що складаєть­ся з шести материків (Євразії, Північної і Південної Америки, Афри­ки, Австралії та Антарктиди), островів і груп островів (архіпелагів). Більша частина суходолу розташована у Північній півкулі.

Океан (грецьк. Okeanos) (Світовий океан) — безперервна водна обо­лонка Землі, що оточує материки й острови і має свій особливий сольо­вий склад. Земля — це водна планета, оскільки Світовий океан займає 70,8 % її території (361 млн км²). У Північній півкулі на частку водної поверхні припадає 60,6 %, а в Південному — 81 %.

Світовий океан ділиться материками на чотири океани. Найбільший і найглибший з них — Тихий океан. За площею — 179,62 млн км² — він займає половину всієї водної поверхні Землі. Середня його глибина (3980 м) більше середньої глибини Світового океану (3700 м). У його ме­жах знаходиться і найглибша западина — Маріанська (11022 м). У Тихо­му океані зосереджено більше половини об'єму води Світового океану (710,4з 1341 млн км³).

У високих шарах атмосфери склад повітря змінюється під впливом випромінювання Сонця, яке призводить до розпаду молекул кисню на атоми. Атомарний кисень є основним компонентом високих шарів ат­мосфери. Нарешті, в найбільш віддалених від поверхні Землі шарах ат­мосфери головними компонентами є найлегші гази — водень і гелій.

Оскільки основна маса речовини зосереджена в нижньому шарі (30 км), то зміни складу повітря на висотах понад 100 км помітно не впливають на загальний склад атмосфери.

Енергообмін. Сонце є головним джерелом енергії, що поступає на Землю. Знаходячись на відстані бл. 150 млн км від Сонця, Земля отримує приблизно одну двохмільярдну частину енергії, що випромінюється ним, — головним чином у видимій частині спектра, яку людина називає «світлом». Велика частина цієї енергії поглинається атмосферою і літо­сферою. Земля також випромінює енергію, в основному у вигляді довго­хвильової інфрачервоної радіації......