Географія

Вода в океані солона. Солоний смак додають 3,5 % розчинених міне­ральних речовин, що містяться в ній — головним чином сполуки натрію і хлору, — основні інгредієнти кухонної солі. Наступним за кількістю є магній, за ним — сірка; присутні також всі звичайні метали. З неметалічних компонентів особливо важливі кальцій і кремній, оскільки саме вони беруть участь у будові скелетів і раковин багатьох морських тварин. Завдяки тому, що вода в океані постійно перемішується хвилями і течія­ми, її склад майже однаковий в усіх океанах.

Середня концентрація солей у морській воді 35 г на І кг води, або 35 проміле (35 ‰). Під впливом сильного випаровування солоність на по­верхні океану може бути трохи більша, в областях рясних дощів — трохи менша, а біля берегів при змішуванні з річковою водою — значно менша від звичайної. Наприклад, у поверхневих шарах Білого моря солоність не перебільшує 26‰, Чорного моря — 18‰, Балтійського в центральній його частині — 6—8‰, Азовського — 11‰,а на поверхні Червоного моря, у яке не впадає жодна річка і де випаровування велике, солоність досягає 40‰. Дивним є те, що склад і відносний вміст різних солей усюди в океані залишаються незмінними. Постійність сольового складу вказує на тісний зв'язок між всіма частинами Світового океану.

Морські течії (океанічні течії) — поступальні рухи маси води в морях і океанах, зумовлені різними силами (дією сили тертя між водою і повіт­рям, градієнтами тиску, виникаючими у воді, припливоутворюючими силами Місяця і Сонця). На напрям морських течій великий вплив має сила обертання Землі, що відхиляє течії в Північній півкулі праворуч, в Південній — ліворуч. Морські течії розрізняються: за походженням — які викликаються тертям вітру об поверхню моря (вітрові течії), нерівномір­ним розподілом температури і солоності води (щільнісні течії), нахилом рівня (стічні течії) тощо; за характером мінливості — постійні, тимчасові і періодичні (припливного походження); за розташуванням — поверхне­ві, підповерхневі, проміжні, глибинні, придонні; за фізико-хімічними властивостями — теплі, холодні, опріснені і солоні.

Припливи і відпливи — періодичні коливання рівня води (підйоми і спади) в акваторіях на Землі, які зумовлені гравітаційним тяжінням Мі­сяця і Сонця. Всі великі акваторії, включаючи океани, моря і озера, в тій або іншій мірі схильні до припливів і відпливів. Найвищий рівень води, що спостерігається за добу або половину доби під час припливу, нази­вається повною водою, найнижчий рівень під час відпливу — малою водою, а момент досягнення цих граничних позначок рівня — стоянням (або стадією) відповідно до припливу або відпливу. Середній рівень моря — умовна величина, вище за яку розташовані відмітки рівня під час при­пливів, а нижче — під час відпливів. Середня висота припливу (або від­пливу) — осереднена величина, розрахована за великою кількістю да­них про рівні повних або малих вод. Обидва ці рівні прив'язані до місце­вого футштока. Вертикальні коливання рівня води під час припливів і відпливів пов'язані з горизонтальними переміщеннями водної маси від­носно берега. Ці процеси ускладняються вітровим нагоном, річковим стоком та іншими чинниками. Горизонтальні переміщення водної маси в береговій зоні називають припливними (або припливо-відпливними) те­чіями, тоді як вертикальні коливання рівня води — припливами і відпли­вами. Всі явища, пов'язані з припливами і відпливами, характеризують­ся періодичністю. Припливні течії періодично змінюють напрям на про­тилежний, тоді як океанічні течії, що рухаються безперервно і в одному напрямку, зумовлені загальною циркуляцією атмосфери і охоплюють великі простори океану. Припливи і відпливи циклічно чергуються від­повідно до астрономічної, гідрологічної і метеорологічної ситуації. Послі­довність фаз припливів і відпливів визначається двома максимумами і двома мінімумами за добу.

Лавина (від середньовіч. лат. labina — зсув) (сніговий обвал) — великі маси снігу, що зриваються або зісковзують з крутих схилів гір, аналогіч­но обвалу. Швидкість руху в середньому 20—30 м/с. Падіння лавини супроводжується утворенням повітряної передлавинної хвилі, що спри­чиняє найбільші руйнування. Нагромаджуючись на гірських схилах, сніговий покрив під дією сили ваги зривається вниз сніговою лавиною. Проходячи з величезною швидкістю по схилу долини, лавина змітає сто­річні дерева, руйнує будинки і дороги. Об'єм лавин може досягати 2 млн м³, а сила удару — 60—100 т/м².

Джерело снігового покриву — сніжинки. Вони утворюються в холод­них шарах тропосфери внаслідок конденсації вологи на частинках пилу, солей, спорах і пилку рослин, які літають у повітрі. Опускаючись на Землю через шари повітря з різною температурою і вологістю, сніжинки змінюються: ростуть, злипаються, дробляться. Внаслідок цього виникає незліченна різноманітність форм сніжних кристалів.

Зараз існує декілька чудових атласів, де зібрані тисячі фотографій сніжинок, і жодна з них не повторює іншу, хоч сніговим кристалам при­таманна одна спільна властивість — вони шестигранні. Частіше за все це красиві зірочки з шістьма променями, шестигранні пластинки, стовп­чики з шістьма гранями, схожі на келихи, тощо.

Льодовики — рухома по земній поверхні природна маса льоду, утворе­на внаслідок багаторічного накопичення, ущільнення і перекристаліза­ції снігу. Загальна площа сучасних льодовиків бл. 16,3 млн км². Льодови­ки займають бл 10,5 % площі суходолу, а їх загальний об'єм становить 30 млн км³. У них міститься 69 % запасів прісної води планети. Природ­но, що льодовики можуть існувати тільки там, де стійко спостерігаються низькі температури повітря і випадає досить багато снігу. Переважно це приполярні або високогірні райони. Льодовики можуть мати форму по­току, купола (щита) або плавучої плити (у тому випадку, коли вони спо­взають у водоймище). Частини льодовиків, які відкололися й пустилися в морське плавання, носять назву айсбергів.

Розрізнюють льодовики . . . . .