Географія

У тропіках, де навіть у суворі зими ночами не буває заморозків, а погода протягом року волога, ростуть т. зв. дощові ліси. У басейні Амазо­нки, на узбережжі Гвінейської затоки і в Центральній Африці, на пів­денному сході Азії і півночі Австралії температура протягом усіх місяців практично не змінюється. У той же час на гірських схилах тут можна провести умовну межу між нижнім поясом, де завжди жарко, і висота­ми, на яких прохолодно: рівнинні дощові ліси змінюються гірськими. Рівнинні дощові ліси — найбагатша видами екосистема планети: тут на одному гектарі їх зустрічається більше, ніж у будь-якому іншому місці. Це широколисті, в основному вічнозелені види; для відносно відкритих ділянок характерні пальми. Кора дерев тонка і гладка, а від основи сто­вбурів часто променями розходиться сплющене т. зв. дошковидне корін­ня, що виконує опорну функцію. На багатьох низьких деревах квітки утворюються на стовбурах і товстих старих гілках (кауліфлорія), а не біля кінців молодих пагонів, як в лісах інших природних зон. Постійні тепло і висока вологість сприяють зростанню повзучих рослин — ліан. Деякі з них . . . . .

Промениста енергія Сонця — це основне джерело руху повітря. Вона розподіляється на земній кулі нерівномірно. У цьому — причина ви­никнення вітру. В екваторіальну і тропічну зони Землі сонячної радіа­ції поступає більше, ніж у помірні й особливо у високі широти, тому повітря в низьких широтах нагрівається сильніше, ніж у помірній зоні і полярних областях. Між теплою і холодною масою повітря виникає різниця температури і атмосферного тиску. Це й породжує вітер. Про­стий приклад виникнення вітру — бриз. Він виникає через різницю температур повітря над морем і сушею. Вдень повітря над сушею на­грівається більше, ніж над морем. Нагріте повітря підіймається, і на його місце приходить повітря з моря. Вночі відбувається зворотне яви­ще: суша охолоджується більше, а море залишається теплим. Тоді повітря над морем підіймається, а на його місце приходить повітря з суходолу. Приблизно так само виникають і більш могутні вітри. Вони дують з області високого в область низького тиску. Це відбувається доти, поки існує різниця тиску. За винятком вузької зони поблизу екватора на напрям і силу вітру впливають й інші сили. Одна з них — відхиляюча сила обертання Землі, звана силою Коріоліса. Під її впливом вітер, що знаходиться вище . . . . .

Міражі — оптичний ефект, що зумовлений заломленням світла при проходженні через шари повітря різної густини і виражається у виник­ненні уявного зображення. Віддалені об'єкти при цьому можуть вияви­тися піднятими або опущеними відносно їх дійсного положення, а також можуть набути неправильних, фантастичних форм. Міражі нерідко спо­стерігаються в умовах жаркого клімату, наприклад, над піщаними рів­нинами. Звичайні нижні міражі, коли віддалена, майже рівна поверхня пустелі набуває вигляду відкритої води, особливо якщо дивитися з неве­ликого пагорба або просто знаходитися вище шару нагрітого повітря. Подібна ілюзія виникає також на нагрітій асфальтованій дорозі, яка да­леко попереду виглядає як водна поверхня.

Насправді ця поверхня є відображенням неба. Нижче від рівня очей у цій «воді» можуть з'явитися об'єкти, як правило, перевернуті. Над на­грітою поверхнею суходолу формується «легкий листковий пиріг», при­чому найближчий до землі шар — найбільш нагрітий і настільки розрі­джений, що світлові хвилі, проходячи через нього, спотворюються, оскі­льки швидкість їх поширення змінюється в залежності від густини сере­довища. Верхні міражі . . . . .

Вода в океані солона. Солоний смак додають 3,5 % розчинених міне­ральних речовин, що містяться в ній — головним чином сполуки натрію і хлору, — основні інгредієнти кухонної солі. Наступним за кількістю є магній, за ним — сірка; присутні також всі звичайні метали. З неметалічних компонентів особливо важливі кальцій і кремній, оскільки саме вони беруть участь у будові скелетів і раковин багатьох морських тварин. Завдяки тому, що вода в океані постійно перемішується хвилями і течія­ми, її склад майже однаковий в усіх океанах.

Середня концентрація солей у морській воді 35 г на І кг води, або 35 проміле (35 ‰). Під впливом сильного випаровування солоність на по­верхні океану може бути трохи більша, в областях рясних дощів — трохи менша, а біля берегів при змішуванні з річковою водою — значно менша від звичайної. Наприклад, у поверхневих шарах Білого моря солоність не перебільшує 26‰, Чорного моря — 18‰, Балтійського в центральній його частині — 6—8‰, Азовського — 11‰,а на поверхні Червоного моря, у яке не впадає жодна річка і де випаровування велике, солоність досягає 40‰. Дивним є те, що склад і відносний вміст різних солей усюди в океані залишаються незмінними. Постійність сольового складу вказує на тісний зв'язок між всіма частинами Світового океану.

Морські течії (океанічні течії) — поступальні рухи маси води в морях і океанах, зумовлені різними силами (дією сили тертя між водою і повіт­рям, градієнтами тиску, виникаючими у воді, припливоутворюючими силами Місяця і Сонця). На напрям морських течій великий вплив має сила обертання Землі, що відхиляє течії в Північній півкулі праворуч, в Південній — ліворуч. Морські течії розрізняються: за походженням — які викликаються тертям вітру об поверхню моря (вітрові течії), нерівномір­ним розподілом температури і солоності води (щільнісні течії), нахилом рівня (стічні течії) тощо; за характером мінливості — постійні, тимчасові і періодичні (припливного походження); за розташуванням — поверхне­ві, підповерхневі, проміжні, глибинні, придонні; за фізико-хімічними властивостями — теплі, холодні, опріснені і солоні.

Припливи і відпливи — періодичні коливання рівня води (підйоми і спади) в акваторіях на Землі, які зумовлені гравітаційним тяжінням Мі­сяця і Сонця. Всі великі акваторії, включаючи океани, моря і озера, в тій або іншій мірі схильні до припливів і відпливів. Найвищий рівень води, що спостерігається за добу або половину доби під час припливу, нази­вається повною водою, найнижчий рівень під час відпливу — малою водою, а момент досягнення цих граничних позначок рівня — стоянням (або стадією) відповідно до припливу або відпливу. Середній рівень моря — умовна величина, вище за яку розташовані відмітки рівня під час при­пливів, а нижче — під час відпливів. Середня висота припливу (або від­пливу) — осереднена величина, розрахована за великою кількістю да­них про рівні повних або малих вод. Обидва ці рівні прив'язані до місце­вого футштока. Вертикальні коливання рівня води під час припливів і відпливів пов'язані з горизонтальними переміщеннями водної маси від­носно берега. Ці процеси ускладняються вітровим нагоном, річковим стоком та іншими чинниками. Горизонтальні переміщення водної маси в береговій зоні називають припливними (або припливо-відпливними) те­чіями, тоді як вертикальні коливання рівня води — припливами і відпли­вами. Всі явища, пов'язані з припливами і відпливами, характеризують­ся періодичністю. Припливні течії періодично змінюють напрям на про­тилежний, тоді як океанічні течії, що рухаються безперервно і в одному напрямку, зумовлені загальною циркуляцією атмосфери і охоплюють великі простори океану. Припливи і відпливи циклічно чергуються від­повідно до астрономічної, гідрологічної і метеорологічної ситуації. Послі­довність фаз припливів і відпливів визначається двома максимумами і двома мінімумами за добу.

Лавина (від середньовіч. лат. labina — зсув) (сніговий обвал) — великі маси снігу, що зриваються або зісковзують з крутих схилів гір, аналогіч­но обвалу. Швидкість руху в середньому 20—30 м/с. Падіння лавини супроводжується утворенням повітряної передлавинної хвилі, що спри­чиняє найбільші руйнування. Нагромаджуючись на гірських схилах, сніговий покрив під дією сили ваги зривається вниз сніговою лавиною. Проходячи з величезною швидкістю по схилу долини, лавина змітає сто­річні дерева, руйнує будинки і дороги. Об'єм лавин може досягати 2 млн м³, а сила удару — 60—100 т/м².