Географія

Країни Центрально-Східної Європи (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Білорусь, Україна, Молдова) мають багато спільного. Найбільше їх об'єднує посткомуністичне минуле, коли ця група країн належала до так званої східної групи соціалістичних країн. Після розпаду СРСР такий політизований поділ втратив колишній зміст і усі ці країни стали на шлях ринкових перетворень.

Географічне положення. Площа країн Центрально-Східної Європи становить 1379 тис. км², що становить 13% площі Європи. Польща, Чехія, Угорщина (до цієї підгрупи країн ще належить Словаччина) межують на заході із країнами макрорегіону Західна Європа, на південному заході і на півдні — з країнами Південної Європи, на півночі вони омиваються Балтійським морем, що відмежовує ці країни від безпосереднього сусідства з Північною Європою, на північному сході Польща, як і в попередньому випадку, є дотичною навіть до країни Східної Європи — Російської Федерації, зокрема земель Калінінградської обл. Країни Дніпровсько-Чорноморського субрегіону — Білорусь, Україна, Молдова — своїм східним розташуванням завершують формування групи країн Центрально-Східної Європи.

Море Лаптєвих (Сибірське) — окраїнне море Північного Льодо­витого океану, біля берегів Російської Федерації, між п-овом Тай­мир і о-вами Північна Земля на заході і Новосибірськими на сході. Площа — 662 тис. км². Переважаючі глибини — до 50 м, максимальна — 3385 м. Береги моря дуже порізані. Великі затоки: Хатанзька, Оленьокська, Буор-Хая. У західній частині моря багато островів. Впада­ють pp. Хатанга, Лена, Яна та інші. Море Лаптєвих — одне з найсуворіших арктичних морів. Клімат морський полярний, з ознаками континентальності.

Норвезьке море — окраїнне море Північного Льодовитого океану, між Скандинавським п-овом і о-вами Шетлендськими, Фарерськими, Іс­ландією, Ян-Майєн, Ведмедячим. Площа — 1340 тис. км². Глибина —до 3970 м. Берегова лінія характеризується наявністю численних глибоко врізаних у сушу фіордів. Для Норвезького моря характерний морський клімат помірних широт. Порівняно м'яка зима, відносно тепле літо (пові­тря прогрівається до 6—10 °С), велика хмарність і вологість, невеликі сезонні коливання температури повітря. З південного заходу на північ­ний схід часто проходять циклони, вітри досягають штормової сили. Льо­доутворення починається у . . . . .

Перше письмове свідчення про дослідження північно-західної Євро­пи датується IV ст. до н. е., коли грек Піфей з Массилії (Марсель) здій­снив плавання в країну Туле. Деякі вчені ототожнюють Туле з Ісландією. Можливо, ще у V ст. н. е. ірландські ченці обстежували Північно-Атлантичний регіон, включаючи Фарерські о-ови та Ісландію, звідки в кінці IX ст. вони були витіснені норманами. Приблизно у той же час Оттар з Халогаланда став першим скандинавським мореплавцем, що здійснив плавання на схід і досяг Білого моря. Вихідці з Норвегії у 986 р. заснували поселення в Гренландії. Подальші дослідження в Арктиці були направ­лені на пошук Північно-Західного і Північно-Східного проходів з метою виходу на ринки Далекого Сходу. У 1553 р. англієць X. Віллоубі обігнув мис Нордкап, досяг південно-західного виступу о. Нова Земля, а потім гирла р. Варзіни, де усі учасники експедиції загинули від холоду. У той же час Р. Ченслор досяг гирла р. Північної Двіни, де нині розташований Архангельськ. У 1556 г. С. Барроу за наказом англійської Московської компанії відправився на пошуки північного морського шляху в Китай, але зміг добратися лише до Нової Землі. У дослідженні цього району велику роль зіграв голландець В. Баренц (Барентс), що здійснив плаван­ня у 1594, 1595 і 1596—1597 pp. В останній експедиції він помер і був похований у морі, названому на його честь.

Північний Льодовитий океан — найменший за площею океан земної кулі. Розташований між Євразією і Північною Америкою. Площа 14,75 млн км²; найбільша глибина 5527 м. Багато островів: Гренландія, Канадський Арктичний архіпелаг, Шпіцберген, Нова Земля, Північна Земля та інші загальною площею 4 млн км². У Північний Льодовитий океан впадають великі річки — Північна Двіна, Печора, Об, Єнісей, Хатанга, Лена, Індігірка, Колима, Маккензі. За фізико-географічними особливостями поділяється на Північно-Європейський басейн, Арктич­ний басейн і окраїнні арктичні моря, розташовані головним чином у ме­жах шельфу (Карське, Лаптєвих, Східно-Сибірське, Чукотське, Бофорта, Баффіна, Гудзонова затока і протоки Канадського Арктичного архі­пелагу). У рельєфі дна виділяються шельф (ширина 1200—1300 км), кру­тий материковий схил і ложе, розчленоване підводними хребтами Гаккеля, Ломоносова та Менделєєва на глибоководні улоговини.

Арктика — північна полярна область Землі, що включає Північний Льодовитий океан і його моря: Гренландське, Баренцеве, Карське, Лаптєвих, Східно-Сибірське, Чукотське і Бофорта, а також море Баффіна, за­тока Фокс-Бейсін, численні протоки і затоки Канадського Арктичного архіпелагу, північні частини Тихого і Атлантичного океанів; Канадський Арктичний архіпелаг, Гренландію, Шпіцберген, Землю Франца-Йосифа, Нову Землю, Північну Землю, Новосибірські о-ви і о. Врангеля, а також північне узбережжя материків Євразія і Північна Америка.

Реюньйон — вулканічний острів в Індійському океані, в групі Маскаренських о-вів. Заморський департамент Франції (з 1946). Площа остро­ва становить 2,5 тис. км². Населення — 631 тис. людей (1993), головним чином креоли. Висота до 3069 м (згаслий вулкан Пітон-де-Неж).

На пів­денному сході знаходиться головна природна пам'ятка — діючий вулкан Фурнез (2631 м). Клімат тропічний, пасатний. Савани і тропічні ліси. Відкритий португальцями у XVI ст. У XVII ст. став французьким воло­дінням. До 1793 р. (фактично до 1848 р.) називався о. Бурбон. З XVIII ст. на Реюньйоні розвивалося плантаційне господарство (цукрова тростина, кава, ваніль) з використанням до середини XIX ст. праці рабів.