Географія

Материк, або континент — велика частина суходолу (на відміну від меншого за розмірами масиву — острова), оточена водою. Виділяють 7 частин світу (Європу, Азію, Африку, Північну Америку, Південну Аме­рику, Австралію і Антарктиду) і 6 материків: Євразію, Африку, Північну Америку, Південну Америку, Австралію і Антарктиду. Деякі великі ост­рови за розмірами близькі до материків й іноді називаються «материко­вими островами». Серед них найбільш відомі Гренландія, Нова Гвінея, Калімантан і Мадагаскар. Материки оточені мілководними зонами оке­анів — шельфами, з глибинами, що зазвичай не перевищують 150 м.

Гренландія — острів у Північному Льодовитому океані, найбільший у світі. Територія Данії (з 1953 p.); користується самоврядуванням з травня 1979 р. Площа — 2176 тис. км². Населення понад 55,7 тис. людей (1993), ут. ч. гренландців (ескімосів) бл. 90 %.

Адміністративний центр — місто Готхоб. Понад 80 % території зайнято покривним льодовиком потужністю До 3400 м. Об'єм льоду 2,6 млн км³. Висота поверхні — до 3700 м (г. Гунб'єрн). Клімат морський субарктичний і арктичний, на льодовику — ко­нтинентальний. На узбережжі домінує тундрова рослинність, багато птахів. Водяться: північний олень, вівцебик, білий ведмідь, песець; у прибере­жних водах — моржі, тюлені. На північному сході — Гренландський національний парк. Розробки кріоліту, руд кольорових і рідкісних металів.

Гренландське море — окраїнне море Північного Льодовитого океану, між островами Гренландія, Ісландія, Ян-Майєн, Ведмедячий і Шпіцбер­ген. Площа — 1195 тис. км². Глибина — до 5527 м. У західній частині — холодна Гренландська течія, в східній — тепла Шпіцбергенська течія. Клімат полярний морський. Лід зберігається протягом року. Промисел тюленя, рибальство (добувають оселедець, тріску, пікшу, сайду).

Основ­ні порти: Лонг'їр і Баренцбург (о. Шпіцберген), Акюрейрі (о. Ісландія).

Країни Центрально-Східної Європи (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Білорусь, Україна, Молдова) мають багато спільного. Найбільше їх об'єднує посткомуністичне минуле, коли ця група країн належала до так званої східної групи соціалістичних країн. Після розпаду СРСР такий політизований поділ втратив колишній зміст і усі ці країни стали на шлях ринкових перетворень.

Географічне положення. Площа країн Центрально-Східної Європи становить 1379 тис. км², що становить 13% площі Європи. Польща, Чехія, Угорщина (до цієї підгрупи країн ще належить Словаччина) межують на заході із країнами макрорегіону Західна Європа, на південному заході і на півдні — з країнами Південної Європи, на півночі вони омиваються Балтійським морем, що відмежовує ці країни від безпосереднього сусідства з Північною Європою, на північному сході Польща, як і в попередньому випадку, є дотичною навіть до країни Східної Європи — Російської Федерації, зокрема земель Калінінградської обл. Країни Дніпровсько-Чорноморського субрегіону — Білорусь, Україна, Молдова — своїм східним розташуванням завершують формування групи країн Центрально-Східної Європи.

Море Лаптєвих (Сибірське) — окраїнне море Північного Льодо­витого океану, біля берегів Російської Федерації, між п-овом Тай­мир і о-вами Північна Земля на заході і Новосибірськими на сході. Площа — 662 тис. км². Переважаючі глибини — до 50 м, максимальна — 3385 м. Береги моря дуже порізані. Великі затоки: Хатанзька, Оленьокська, Буор-Хая. У західній частині моря багато островів. Впада­ють pp. Хатанга, Лена, Яна та інші. Море Лаптєвих — одне з найсуворіших арктичних морів. Клімат морський полярний, з ознаками континентальності.

Норвезьке море — окраїнне море Північного Льодовитого океану, між Скандинавським п-овом і о-вами Шетлендськими, Фарерськими, Іс­ландією, Ян-Майєн, Ведмедячим. Площа — 1340 тис. км². Глибина —до 3970 м. Берегова лінія характеризується наявністю численних глибоко врізаних у сушу фіордів. Для Норвезького моря характерний морський клімат помірних широт. Порівняно м'яка зима, відносно тепле літо (пові­тря прогрівається до 6—10 °С), велика хмарність і вологість, невеликі сезонні коливання температури повітря. З південного заходу на північ­ний схід часто проходять циклони, вітри досягають штормової сили. Льо­доутворення починається у . . . . .

Перше письмове свідчення про дослідження північно-західної Євро­пи датується IV ст. до н. е., коли грек Піфей з Массилії (Марсель) здій­снив плавання в країну Туле. Деякі вчені ототожнюють Туле з Ісландією. Можливо, ще у V ст. н. е. ірландські ченці обстежували Північно-Атлантичний регіон, включаючи Фарерські о-ови та Ісландію, звідки в кінці IX ст. вони були витіснені норманами. Приблизно у той же час Оттар з Халогаланда став першим скандинавським мореплавцем, що здійснив плавання на схід і досяг Білого моря. Вихідці з Норвегії у 986 р. заснували поселення в Гренландії. Подальші дослідження в Арктиці були направ­лені на пошук Північно-Західного і Північно-Східного проходів з метою виходу на ринки Далекого Сходу. У 1553 р. англієць X. Віллоубі обігнув мис Нордкап, досяг південно-західного виступу о. Нова Земля, а потім гирла р. Варзіни, де усі учасники експедиції загинули від холоду. У той же час Р. Ченслор досяг гирла р. Північної Двіни, де нині розташований Архангельськ. У 1556 г. С. Барроу за наказом англійської Московської компанії відправився на пошуки північного морського шляху в Китай, але зміг добратися лише до Нової Землі. У дослідженні цього району велику роль зіграв голландець В. Баренц (Барентс), що здійснив плаван­ня у 1594, 1595 і 1596—1597 pp. В останній експедиції він помер і був похований у морі, названому на його честь.