Географія

Гольфстрім (англ. Gulf Stream — течія із затоки) — система теплих течій у північній частині Атлантичного океану, що тягнеться на 10 тис. км від берегів п-ова Флорида до о-вів Шпіцберген і Нова Зем­ля. Швидкість течії від 6—10 км/год у Флоридській протоці до З— 4 км/год в районі Великої Ньюфаундлендської банки, температура поверхневих вод відповідно від 24—28 до 10—20 °С. Середня витрата води у Флоридській протоці 25 млн м³/с (у 20 разів перевищує сумар­ну витрату води всіх річок земної кулі). Основна гілка Гольфстріму бере початок у Мексиканській затоці (звідки і походить назва течії) і проникає в Атлантику через Флоридську протоку; далі течія відхиля­ється на півночі Великою Багамською банкою — підводною платфор­мою, що знаходиться на південному сході від п-ова Флорида. Витіка­ючи з Мексиканської затоки, Гольфстрім несе великі скупчення пла­ваючих водоростей роду саргасів і різні види термофільних риб (у тому числі летючих). Біля східного узбережжя

Саргасове море — частина Атлантичного океану, розташована в суб­тропічних широтах між течіями: Канарською, Північною Пасатною, Північно-Атлантичною і Гольфстрімом. Це район малорухомих вод, середин­на частина субтропічного антициклонічного кругообігу, що утворюється кільцем згаданих вище течій. Площа 6—7 млн км² (межі невизначені че­рез сезонні зміни меж течій). Глибина 6905 м (за іншими даними — до 7110 м). Названо від скупчень плаваючих на його поверхні бурих саргасових водоростей (Sargassum). Середня маса водоростей на всій акваторії моря — понад 10 млн т.

Карибське море — напівзамкнуте окраїнне море тропічної зони Атла­нтичного океану, між Центральною і Південною Америкою на заході та півдні і Великими і Малими Антильськими островами на півночі і сході. Площа 2 777 тис. км². Глибина до 7090 м. Затоки: Гондураська, Лос-Москітос, Дар'єнська, Венесуельська, Парія. Великі острови: Куба, Га­їті, Ямайка, Пуерто-Ріко, Трінідад, Барбадос. Сполучене Юкатанською протокою з Мексиканською затокою, Панамським каналом з Тихим океаном.

Чорне море — середземне море Атлантичного океану, між Європою і Малою Азією, біля берегів Росії, України, Румунії, Болгарії, Туреччини і Грузії. Керченською протокою сполучається з Азовським морем, прото­кою Босфор — з Мармуровим морем і далі через протоку Дарданелли — з Егейським і Середземним морями. Площа 422 тис. км². Найбільша глибина 2210 м. Великі затоки: Дністровський і Дніпрово-Бузький лима­ни, Каркинітська, Каламітська, Самсунська і Синопська затоки. Впа­дають великі річки Дунай, Дністер, Південний Буг, Дніпро, Ріоні, Кизил-Ірмак. На глибині понад 150 м вода заражена сірководнем (на вели­ких глибинах немає живих організмів).

Балтійське море — внутрішньоматерикове море Атлантичного океа­ну, біля берегів Північної і Середньої Європи. Сполучається з Північним морем Датськими протоками. Площа 419 тис. км². Переважаючі глиби­ни 40—100 м, максимальна — 470 м. Великі острови: Борнхольм, Гот­ланд, Еланд, Сааремаа, Хийумаа, Рюген, Аландські. Великі затоки: Ботнічна, Фінська, Ризька. У Балтійське море впадає бл. 250 річок, утому числі річки Нева, Західна Двіна (Даугава), Німан, Вісла, Одра. Соло­ність у західній частині 11 ‰, у центральній 6—8 ‰.

Клімат Балтійсько­го моря морський помірних широт з рисами континентальності. В осінньо-зимову пору року часто проходять циклони, які несуть із собою по­хмуру погоду з сильними південно-західними і західними вітрами. У пі­внічно-східній частині море замерзає. Внаслідок великого ступеня . . . . .

Середземне море — море між Євразією і Африкою. Сполучається ву­зькою (шириною 15 км) Гібралтарською протокою з Атлантичним океа­ном, через протоку Дарданелли, Мармурове море і протоку Босфор — з Чорним морем, Суецьким каналом — з Червоним морем. Площа 2,5 млн км². Середня глибина 1438 м, максимальна 5121 м. Великі ост­рови: Балеарські, Корсика, Сардинія, Сицилія, Крит, Кіпр. Впадають великі річки: Ебро, Рона, По, Ніл. Великими півостровами і островами розділяється на моря: Альборан, Балеарське, Лігурійське, Тірренське, Адріатичне, Іонічне, Егейське і Кіпрське. До басейну Середземного моря відносять Мармурове, Чорне і Азовське моря. Солоність від 36 ‰ на заході до 39,5 ‰ на сході.

Атлантичний океан поділяється на північну і південну частини, межа поміж якими умовно проводиться по екватору. Однак з океанографічної точки зору, до південної частини океану потрібно віднести екваторіальну протитечію, розташовану на 5—8° пн. ш. Північна межа здебільшого про­водиться по Північному Полярному колу. Місцями ця межа відмічена підводними хребтами. У Північній півкулі Атлантичний океан має силь­но порізану берегову лінію. Його відносно вузька північна частина спо­лучається з Північним Льодовитим океаном трьома неширокими прото­ками. На північному сході Девісова протока шириною 360 км (на широті Північного Полярного кола) з'єднує Атлантичний океан з морем Баффіна, що відноситься до Північного Льодовитого океану. У центральній частині, між Гренландією й Ісландією, знаходиться Датська протока шириною у найвужчому місці всього 287 км. На північному сході, між Ісландією і Норвегією, знаходиться Норвезьке море шириною бл. 1220 км. На сході від Атлантичного океану відокремлюються дві глибоких аква­торії, що входять у сушу. Більш північна з них починається Північним морем, яке на сході переходить у Балтійське море з Ботнічною і Фінсь­кою затоками. Південніше є система . . . . .