Географія

Карпати — гірська система у Європі (у Словаччині, Польщі, Угор­щині, Україні, Румунії).

Протяжність бл. 1500 км. Висота до 2655 м (г. Герлаховські-Штіт). Простягається від околиць Братислави до Залізних Во­ріт на Дунаї, утворюючи дугу. Включає Західні, Східні і Південні Карпа­ти, Бескіди, Західні Румунські гори, Трансільванське плато. Входить до складу Альпійської складчастої геосинклінальної області.

Центральний пояс дуги складається з найбільш високих у Карпатах кристалічних ма­сивів (Татри, Фегераш); внутрішній пояс представлений вулканічними масивами, зовнішній — складений переважно флішем. До висоти 1600— 1800 м широколисті і хвойні ліси, вище — субальпійські чагарники і луги. Літні пасовища.

Альпи — найвища (до 4807 м, г. Монблан) гірська система Західної Європи. Розташовані у Франції, Італії, Швейцарії, Австрії, Ліхтенштей­ні; відроги в Словенії і Німеччини. Довжина бл. 1200 км, ширина до 260 км. Утворюють опуклу дугу. Поперечною долиною від Боденського озера до озера Комо розділені на високі (з характерним альпійським типом рельєфу) Західні Альпи і більш низькі Східні Альпи. Осьова зона Альп складена кристалічними і метаморфічними породами, на периферії — флішеві і моласові формації. Багато озер тектоніко-льодовикового походження (Женевське, Боденське, Комо). До висоти 800 м переважає культурний ландшафт, до 1800 м — широколисті і хвойні ліси, вище — субальпійські і альпійські луги, скелі, льодовики (бл. 1200). Альпи — один з найважливіших рекреаційних районів Європи. Центр альпінізму, туризму, гірськолижного спорту. Альпи починаються біля Ніцци на Се­редземноморському узбережжі Франції і, вигинаючись, тягнуться по території Швейцарії, Італії, Словенії, Хорватії, Німеччині й Австрії, до­сягаючи на сході Дунайської рівнини.

Кавказ — територія між Чорним, Азовським і Каспійським морями, у межах Альпійської складчастої області, площа понад 500 тис. км². Ді­литься на Північний Кавказ, Передкавказзя і Закавказзя. Центральне положення займає гірська система Великого Кавказу. Осьову частину Кавказу складають Головний, або Вододільний, хребет і Бічний хребет з вершинами понад 5000 м (вища точка Кавказу — Ельбрус, 5642 м, Дихтау, 5203 м, Шхара, 5068 м, Казбек, 5033 м). Хребти осьової частини оточені з півночі більш низькими ланцюгами — Скелястим і Пасовищ­ним хребтами. Ставропольська височина відділяє в Передкавказзі Кубано-Приазовську низовину від Терсько-Кумської низовини. У Закавказзі Сурамський хребет розділяє Колхідську і Кура-Араксинську (Куринську) низовину і з'єднує Великий Кавказ з Малим Кавказом. На південно­му сході розташовані Талишські гори.

Урал — територія між Східно-Європейською і Західно-Сибірською рівнинами. У складі Уралу: Уральська гірська система, що тягнеться майже меридіонально на південь від берегів Карського моря. Довжина понад 2000 км, ширина від 40 до 150 км.

Складається з головного вододі­льного хребта і декількох бічних хребтів, розділених широкими пони­женнями. Ділиться на Полярний Урал, Приполярний Урал, Північний Урал, Середній Урал і Південний Урал. Найбільш висока точка — г. На­родна (1895 м.).

Річки належать басейну Північного Льодовитого океану (Печора з Усою, Тобол, Ісегь, Тура відносяться до системи Обі) і Каспій­ського моря (Кама з Чусовою і Білою, р. Урал).

Тянь-Шань — гірська система в Середній і Центральній Азії, на тери­торії Киргизії і Китаю; північні і західні хребти в Казахстані.

Довжина із заходу на схід бл. 2500 км. Найбільші вершини в Центральному Тянь-Шані (пік Перемоги, 7439 м, Хан-Тенгрі тощо), від якого на захід розхо­дяться 3 гірські ланцюги, розділені міжгірськими улоговинами (Іссик-Кульська з оз. Іссик-Куль, Наринська, Ат-Башинська та інші) і поєдна­ні на заході Ферганським хребтом. У Східному Тянь-Шані — 2 паралель­ні гірські ланцюги (висота 4—5 тис. м.), розділені западинами (висота 2—3 тис. м). Характерні високопідняті (3—4 тис. м) зрівнені поверхні — сирти.

Льодовики (загальна площа 7,3 тис. км², найбільш великий — Південний Енгільчек). Порожисті річки (Нарин, Чу, Ілі). Панують гірські степи і напівпустелі; на північних схилах — також лугостепи і ліси (головним чином хвойні), вище субальпійські і альпійські луги, на сир­тах — т. зв. холодні пустелі. У північному обрамленні Ферганської улого­вини знаходяться унікальні реліктові горіхоплодові ліси.

Алтай — гірська країна на території Російської Федерації, Казахста­ну, Монголії і Китаю.

Складається з хребтів, створюючих вододіл Обі, Іртиша, Єнісея і річок безстічної області Центральної Азії. Довжина по­над 2000 км. Розділяється на власне Алтай, Гобійський Алтай і Монголь­ський Алтай. Найбільш високі хребти власне Алтаю Катунський, Півні­чно- і Південно-Чуйські досягають висоти 3000—4000 м (найбільший 4506 м — г. Білуха) і несуть сучасні льодовики (загальна площа заледе­ніння понад 900 км²). Для власне Алтаю типові також хребти і масиви висотою 1500—2500 м зі слабо розчленованими гребенями, розділені міжгорними улоговинами, що носять назву степів — Чуйський степ, Курайський тощо.

Гімалаї— найвища гірська система земної кулі, між Тибетським на­гір'ям (на півночі) і Індо-Гангськоїрівниною (на півдні).

Довжина понад 2400 км, ширина до 350 км. Серед високих гребенів багато вершин, які досягають бл. 6000 м; максимальна висота до 8848 м, г. Джомолунгма (Еверест) — вища точка Землі. 11 вершин мають понад 8 тис. м.

Гіма­лаї — кліматичний і природний кордон між пустелями Центральної Азії і тропічним ландшафтом Південної Азії. Гори підносяться над Індо-Гангською рівниною 3 рівнями, створюючими Сивалікські гори (Передгімалаї), Малі і Великі Гімалаї. Для Великих Гімалаїв характерні гребені аль­пійського типу, льодовики (понад 33 тис. км²). У Гімалаях беруть початок основні річки Південної Азії — Інд, Ганг, Брахмапутра.