Географія

Політична карта світу у вузькому значенні слова — це географічна карта земної кулі, на якій позначені всі країни світу. У широкому розу­мінні — зведення відомостей про політичну географію світу. Сучасна політична карта світу нараховує 236 держав і територій.

З точки зору міжнародного права вони поділяються на два типи: незалежні держави і залежні території (колонії, що знаходяться під опікою, заморські терито­рії тощо). Незалежна держава володіє суверенітетом, територією і кордо­нами, проводить незалежну зовнішню і внутрішню політику, має міжна­родне визнання, ефективну систему керівництва життям суспільства, свої національні атрибути — герб, прапор, гімн.

Червона книга Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів — список рідкісних і тих видів тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення; символічний сигнал біди, адресований урядам і громадськості окремих держав. Періодично поповнюється новими вида­ми. Перша Червона книга опублікована в 1966 р. Видаються також наці­ональні і регіональні Червоні книги, наприклад, Червона книга України (1980, 1994, 1996 рр.).

Радіоактивне випромінювання води в океані у 180 разів менше від випромінювання, яке діє на все живе на гранітних скелях, і у 46 разів менше від випромінювання з осадочних порід суходолу. Тому тварини, що населяють океан, звикли до дуже слабкого опромінення.

Підвищення його може мати для них важкі безповоротні наслідки. За даними вчених, з ікри риби, яка зазнавала штучного радіоактивного опро­мінення, розвивалися потворні нежиттєздатні мальки. Вивчаючи усі види руху і перемішування води в глибинах океану, вчені прийшли до висно­вку, що поновлення придонних вод океану відбувається протягом 200— 300 років. Радіоактивними речовинами заражені водорості і донні органі­зми в Ірландському морі і в деяких районах поблизу берегів Північної Америки.

Процес підтоплення — яскравий приклад реакції природного середо­вища на дію антропогенних чинників. Уперше він привернув до себе увагу при створенні водосховищ, коли рівень ґрунтових вод по їхніх бе­регах став швидко підійматися. У наш час під підтопленням розуміють будь-яке підвищення рівня ґрунтових вод до критичних величин (менше 1—2 метрів від поверхні землі). Підтоплення територій вельми негативно впливає на природне середовище. Масиви гірських порід зволожуються і заболочуються. Активізуються обвали, карст і інші несприятливі проце­си. У лесових глинистих грунтах виникають осідання, у глинах — набу­хання. Осідання в лесових ґрунтах призводить до різкого нерівномірного осідання споруд, а набухання в глинах — до нерівномірного підйому будівель і споруд. У результаті споруди деформуються, нерідко до повної непридатності до експлуатації. Це погіршує екологічну ситуацію в жит­лових і виробничих приміщеннях, що знижує продуктивність праці і на­віть може викликати травми і хвороби у людей.

Кислотні дощі (кислі дощі) — атмосферні опади (у т. ч. сніг), підкис­лені (рН нижче за 5,6) через підвищений вміст у повітрі промислових викидів, головним чином SO₂, N0₂, НС, та інших.

Щорічно у світі вна­слідок діяльності людей в атмосферу потрапляє бл. 190 млн т оксидів сірки і 65 млн т оксидів азоту. Внаслідок попадання кислотних дощів у поверхневий шар ґрунту і водоймища розвивається підкислення, що призводить до деградації екосистем, загибелі окремих видів риб та ін­ших водних організмів, а також позначається на родючості ґрунтів, зни­женні приросту лісів і їх усиханні.

Під біологічним забрудненням розуміють привнесення в екосис­теми внаслідок антропогенного впливу нехарактерних для них видів живих організмів (бактерій, вірусів тощо), що погіршують умови існу­вання природних біотичних угруповань або негативно впливають на здоров'я людини. Основними джерелами біологічного впливу є стічні води підприємств харчової і шкіряної промисловості, побутові та про­мислові звалища, каналізаційна мережа, поля зрошування тощо. З цих джерел різноманітні органічні сполуки і патогенні мікроорганіз­ми потрапляють у ґрунт, гірські породи і підземні води. За даними санепідемстанцій, патогенні кишкові палички можуть знаходитися в підземних водах на глибині до 300 м від поверхні землі. Особливу не­безпеку становить біологічне забруднення середовища збудниками інфекційних і паразитарних хвороб.

Людина, оволодівши вогнем і зброєю, ще в ранні періоди своєї історії почала винищувати тварин, а в наш час, озброївшись сучасною технікою, стрімко знищує майже всю біоту. Звичайно, на Землі і до появи людини відбувалася постійна зміна її жителів. Однак зараз тем­пи зникнення видів різко зросли, а до кола зникаючих залучаються нові види, які до цього були цілком життєздатні. Порушення середо­вища проживання внаслідок вирубки лісів, розорення степів і перело­гових земель, осушення боліт, зарегулювання стоку, створення водо­сховищ та інших антропогенних впливів докорінно змінює умови роз­множення диких тварин, шляхи їх міграції, що вельми негативно відбивається на їх чисельності і виживанні. Наприклад, у 1960— 1970-х pp. ціною великих зусиль була відновлена калмицька популя­ція сайгака. Її чисельність перевищила 700 тис. голів. У наш час сай­гаків у калмицьких степах стало значно менше, а їхній репродуктив­ний потенціал втрачено. Прокладка газопроводу в районі Норільська без урахування шляхів міграції оленів у тундрі призвела до того, що тварини стали збиватися перед трубою у величезні стада, і ніщо не могло примусити їх відмовитися від вікового шляху. У результаті заги­нули тисячі тварин.