Все про все ...

Така тварина дійсно існує, і це не жарт. У 2004 році цей птах, схожий на суміш ему з індиком, потрапив до Книги рекордів Гіннесса. Знайомтеся, казуар – найнебезпечніший птах в світі. У перекладі з папуаського kasu weri - "рогата голова". Це й не дивно: по-перше, голова казуара і справді рогата — її прикрашає кістяний гребінь, а по-друге, водиться цей птах виключно у Новій Гвінеї та на північному сході Австралії. Та й то не скрізь, а лише у тропічних лісах. Місцеві мешканці завжди оминали казуарів і намагалися не мати із ними ніяких справ. Однак деякі відважні австралійські аборигени були настільки хоробрими, що споконвіку не боялися підходити до казуарів, то шанували цих птахів. Вони вважали їх священними. Інші ж племена полювали на них заради їхнього дуже смачного м'яса і пухнастого чорного пір'я. Навіть стрижні казуарів мали своє практичне використання: їх одягали в губи і ніс, пазурі служили наконечниками стріл, а з міцних кісток ніг робили знаряддя праці.

 

Загалом, користі від птахів у побуті (як це не прикро) було дуже багато. Вони цінувалися не тільки у папуасів, а й у жителів материка. Торгівля казуарами між аборигенами та мореплавцями з Південної Азії процвітала. Як папуаси не боялися цих хижих птахів? Просто вони полювали на виключно молодих особин, яких приносили . . . . .

Якби Ви мешкали на початку нашої ери, і захотіли б отримати комплексні фундаментальні знання з географії, астрономії або математики, то навряд чи обійшлися без "Альмагесту" - фундаментальної наукової праці знаменитого грецького вченого Клавдія Птолемея, адже на той час це була справжня прогресивна енциклопедія, яка максимально правильно описувала процеси, явища та прості навколо нас. Звісна річ, сучасники скажуть що багато моментів Клавдій Птолемей пояснив неправильно, однак навіть сьогодні, незважаючи на розвиток технологій, в науці є чимало гіпотез, які час від часу спростовуються новими відкриттями. Саме тому виклалена Птолемеєм будова Всесвіту де Земля у його центрі (так звана геоцентрична модель) не виглядає такою безглуздою, як може здатися на перший погляд, адже єдина відмінність між протилежною їй геліоцентричною моделлю, яку запропонував Коперник через 1400 років, це те, що Сонце і Земля просто "помінялися місцями".

 

"Альмагест" був написаний Птолемеєм в 140-145 роках н.е. (приблизно 1880 років тому), і в наступні п'ятнадцять століть використовувався європейськими вченими як основне джерело знань. Доречі вже тоді Клавдій Птолемей довів що Земля має форму кулі, і навів математичні обрахунки цієї моделі. В якості одного із ключових доказів кулястості Землі Птолемей наводив дугоподібну тінь, яку Земля відкидала на Місяць під час затемнення. Крім того, в "Альмагесті" було викладено . . . . .

1. Ми бачимо хмари на небі кожен день.

Але часто не замислюємося про те, що хмари з себе представляють і звідки вони беруться.

2. Ми звикли сприймати хмари як даність, як звичний елемент пейзажу. А адже це явище природи дуже цікаво, незважаючи на свою звичність і буденність.

3. Часи, коли люди бачили в хмарах дивовижні замки і драконів, давно пройшли.

4. Вивчення хмар — це ціла наука. І сучасна наука досконально вивчила хмари і відповіла на всі питання, якими цікавилися цікаві люди протягом століть.

5. Знання про хмарах – це прекрасна можливість дізнатися більше про пристрої атмосфери Землі.

6. Хмари можуть багато розповісти нам не тільки про погоду, але і про багатьох інших факторах, наприклад, про екологічну обстановку.

7. Складатися хмари можуть з крапель води, кристалів або того та іншого разом — залежить від температури.

8. При температурі нижче -15 градусів вони кристалізуються. Такі хмари складаються вже не з водяних крапель, а з кристаликів льоду.

9. Хмари не можуть утворитися без пилу. Адже водяний пар сам по собі ніколи не зможе створити подібну пливучу масу. Для цього йому потрібні частинки пилу або диму. До них і притягуються крапельки, з яких потім народжується хмара.

10. Хмари можна побачити, як з поверхні землі, так і з космосу.

11. Найвищими хмарами на Землі є сріблясті. Вони утворюються вже за межами щільних шарів атмосфери, на висоті до 85 км над рівнем моря. При цьому на висоті 100 кілометрів офіційно вже починається космос. Побачити їх можна в сутінках. Це дуже гарне видовище.

12. Люди називають хмари повітряними і легкими, але це зовсім не так.

13. По-справжньому хмари середніх розмірів можуть важити до 10 тонн.

14. Незважаючи на це, вони безперешкодно переміщаються по небу, оскільки їх вага розподіляється між численними крапельками води або кришталиками льоду.

15. Хмари не тільки важкі, але і дуже великі. Крапельки або кристалики розкидані по повітряного простору на багато кілометрів.

16. Так, у грозових хмар відстань від основи до вершини може досягати . . . . .

А чи замислювалися Ви над тим, куди діваються їжачки взимку, або що вони роблять в той час, коли за вікном лютує зима? Зима - час серйозних випробувань для тварин нашого кліматичного поясу, і їжачки не є винятком, але вони таки пристосувалися вміло переживати цей складний період року. Важливим етапом підготовки до зими для їжаків є вибір місця зимівлі, адже від нього залежатиме, чи перезимує він, чи ні. Сигналом др підготовки слугує скорочення світлового дня і зниження температури, яке здебільшого проявляється у другій половині вересня. Саме тоді їжачки починають підшукувати собі "квартиру" для зимівлі. Найчастіше вони обирають глибокі нори на глибині до метра, або й більше. Їжаки не завжди заселяються в готові нірки, бо часто самі їх створюють. Їжачки - рідкісні інтроверти, тому живуть поодиниці.

 

Трохи згодом їжачок починає линяти. Цей процес не аби як важливий на зиму, адже дозволяє змінити стару шкіру на нову, більш пристосовану до зимівлі. За місяць до впадання у сплячку інстинктивно їжачки перетворюються на справжніх ненажер. Вони їдять значно більше, ніж зазвичай, набирають вагу, і перетворюються на . . . . . 

Тикий висновок зроблений вченими в результаті багаторічних досліджень ДНК. Міжнародний колектив вчених представив результати десятирічного проекту з розшифрування викопної ДНК із зразків ґрунту вічної мерзлоти. За часом їм вдалося охопити останні 50 тисяч років. Своїм завданням вчені ставили саме розшифрувати всю ДНК в зразках, а не виділяти фрагменти ДНК того чи іншого виду. Це завдання схоже на ті, які вирішує сучасна метагеноміка, але в обговорюваній роботі було проведено й аналіз послідовних тимчасових зрізів. Можна сміливо сказати, що це перша демонстрація можливостей сучасної палеометагеноміки. Вчені змогли уточнити області поширення арктичної флори і фауни в плейстоціні та голоцені, простежити процеси зміни рослинності, занепаду та вимирання великих тварин (мамонтів, шерстистих носорогів, коней та бізонів) під час останнього льодовикового максимуму (26 тисяч років тому).

 

Спираючись на нові дані, автори припускають, що причиною вимирання мамонтової фауни було не розселення людей-мисливців, а зміна ландшафтів і рослинності: суха і . . . . .