Все про все ...

Як відомо, льодовики є потужним рельєфоутворюючим фактором. Саме вони залишили по собі чимало цікавих форм на земній поверхні. Одними із таких форм є друмліни, утворення яких відбулося безпосередньо за участі геологічної роботи льодовика.

 

Друмліни - це пагорби еліптичної форми, які складаються з моренних відкладів, і мають продовгувату форму, яка сформувалася по напрямку руху льодовика. Простіше кажучи, друмлін - це "гребінь" породи, який сформувався льодовиком. В нижніх шарах льодовика відбувався . . . . .

Сторожинецький дендропарк (Чернівецька область)

 

В далекому 1912 році у лісовому масиві, що належав на той час найвпливовішій єврейській родині Оренштейнів, був заснований один із найстаріших природних шедеврів Центральної Європи - Сторожинецький дендропарк (Чернівецька область). Окрім ландшафтних дизайнерів, до створення парку долучилися і звичайні відвідувачі. Нині це місце називають "Алеєю Дружби". У 1945 році на основі парку було створено навчальний заклад – лісовий коледж, що визначило його подальший розвиток. Садибну будівлю зайняв адміністративний корпус коледжу.

 

За більш як столітнє існування, у парку парку зібрано колекцію із понад тисячі видів: дерева, чагарники, декоративні рослини, квіти, з яких 70% - екзотичні. Асортимент .....

Магелланові ліси - це найпівденніший лісовий масив на планеті, який розкинувся на крайньому півдні Південної Америки, а також на острові Вогняна Земля. Свою назву вони отримали від регіону в якому вони знаходяться - Магелланія, яка в свою чергу названа на честь легендарного мореплавця Фернана Магеллана, який першим серед європейців проплив цими місцями.

 

Загальна площа Магелланових лісів становить близько 150 тис.км². Вони розкинулися як на території Чілі, так і на території Аргентини. Їх особливістю є те, що це найпівденніші ліси нашої планети, які відносяться до типу субполярних лісів. Значну площу лісів займає так зване "криволісся" - це криві дерева, які сформувалися через постійний вплив холодних і дуже сильних вітрів, які буквально викривлюють стовбури дерев. На півночі Магелланових лісів знаходяться не менш відомі Маґелланові болота, які сформувалися через надмірну вологу (до 5 тисяч міліметрів опадів) та кам'янистим ґрунтом, який не взмозі вбирати в себе вологу. Взагалі, клімат цього регіону . . . . .

За свою історію людство винайшло масу пристосувань і приладів, які людина використовує в повсякденному житті. До них відноситься і барометр - прилад для вимірювання атмосферного тиску. Його використовують як в метеорології, так і в побуті. Звісна річ що барометр належить до тих приладів, якими ще треба вміти користуватися і розуміти результати його вимірювання.

 

Ще Галілео Галілей постійно шукав способи прогнозування погоди, однак його спроби не увінчалися успіхом. Тільки в 1643 році його послідовники та учні Еванджеліста Торрічеллі і Вінченцо Вівіані змогли втілити в життя ідею великого вченого. Торрічеллі став першим, хто зумів довести існування атмосферного тиску. Він разом зі своїм помічником Вівіані, використовував для дослідження запаяну з одного кінця трубку, наповнивши її ртуттю. Трубку занурювали посудину, де також перебувала ртуть. Сама ртуть піднімалася в трубці на певну висоту, при цьому над нею утворювалося порожній простір. При збільшенні атмосферного тиску речовина в трубці піднімалася вгору, а при зниженні опускалася. Сконструйований Торрічеллі прилад став першим ртутним барометром. Саме слово «барометр» з давньогрецької мови перекладається як «Барос» - тяжкість і «Метрос» - міряти. Однак в усіх ртутних . . . . .

Найбільший на Північному Кавказі склеповий могильник, розташований на схилі гори Рамінирах, на околиці селища Даргавс, у долині річки Гізельдон у Північній Осетії-Аланії. Ансамбль складається з 95-ти (за іншими даними, 97-ми або 99-ти) споруд, які осетинською називаються «заппадзи». Вони відносяться до трьох типів: надземних склепів з пірамідально-ступінчастим перекриттям; надземних склепів з двоскатним перекриттям; напівпідземних склепів, впущених однією стороною у схил гори. Прямокутні камери останніх складені з великих, грубо оброблених каменів; стіни на висоті близько півтора метра починають переходити у несправжнє склепіння, дахи пласкі. В поздовжніх стінах робилися пази, в які вставлялися дерев’яні балки. На них укладався настил із дошок. Через вузький отвір у фасадній стіні до склепу вносили померлих. Потім лаз закривали дерев’яними дверцятами з внутрішніми засувами. Склеп був колективною усипальницею кількох поколінь людей, які належали до однієї родини. Двоскатні склепи прямокутні, збудовані повністю на поверхні землі. Їх перекриття являє собою несправжнє склепіння, а ззовні це двосхилий дах, утворений з рядів виступаючих плиток сланцю, які чергуються з шарами кам’яної кладки. У фасадній стіні також розташований прямокутний лаз. У склепах такого типу влаштовувалися два поверхи для поховань. Наймонументальнішими є чотирискатні склепи з пірамідально-ступінчастим перекриттям. Вони квадратні у плані. Камера їх дерев’яними настилами розділена на три поверхи. Кожен поверх має власний лаз. Склепіння таких склепів високі, ззовні також покриті рядами сланцевих «поличок», а на вершині ставився пірамідально обтесаний камінь. Спорудження таких склепів коштувало дорого та було під силу лише найбагатшим родинам. Таких склепів у Даргавсі всього 14, а найпростіших напівпідземних – 61.

 

Народ оточив «заппадзи» похмурими чутками. Місце старалися обходити, і з’являлися тут лише завидна. До цього часу в Осетії можна почути . . . . .