Цікаво знати

ПУНА - ЦАРСТВО ПОСУХИ І ХОЛОДУ

Пуна - це посушлива високогірна і прохолодна ділянка Середніх Анд в Південній Америці, яка суттєво відрізняється за фізико-географічними умовами від інших ділянок цього гірського ланцюга. Пуна розміщується переважно на території Болівійських Анд та на крайній півночі Аргентини на середніх висотах від 3500 до 4500 метрів над рівнем моря. Саме висотна поясність є причиною низьких температур в цьому регіоні. Географи виділять два типи пуни - це Альтіплано (Північна пуна), яке лежить на території Перу і Болівії, та Пуна-де-Атакама (Південна пуна), що лежить на півночі Аргентини і Чилі. За природними умовами вони дещо відрізняються.

Альтіплано дещо нижча над рівнем моря (3500-4000 метрів висотою), вологіша, і тепліша. Цьому сприяє не лише висота місцевості, але й географічна широта, адже Альтіплано лежить ближче до Екватора, і тому його вплив там відчутніший. Тут випадає до 2000 мм опадів. Крім того вона . . . . .

ТАЛЛІНН - КУЛЬТУРНЕ СЕРЦЕ ЕСТОНІЇ 

Таллінн - це не лише столиця Естонії але й найбільше місто цієї країни, її культурний та науковий центр, в якому на сьогоднішній день мешкає 450 тисяч жителів. Лежить на березі Фінської затоки Балтійського моря, і водночас є найбільшим морським портом країни.

Таллін був заснований у 1154 році імовірно слов'янами, однак вже зовсім швидко місто опанували нащадки сьогоднішніх естонців. Таллін дуже мальовниче місто з численними пам'ятниками архітектури: Домський собор та низка оборонних будівель в Старому місті. За міжнародним туристичним рейтингом . . . . .

"ПУСТЕЛЬНИЙ ВЕЛЕТЕНЬ" АРІЗОНИ

Цереус гігантський, або "Пустельний велетень" - один із найбільших видів кактусів на Землі. Принаймні за вегетативною масою ця рослина є абсолютним лідером серед кактусів.

Цереус гігантський росте в південно-східній Каліфорнії, Мексиці, Арізоні і пустелі Соноран. Він являє собою розгалужену величезну колону, що сягає 20 метрів висотою і 70 сантиметрів у діаметрі. Стовбур кактуса має від 10 до 24 тупих ребер. Довжина колючок у цього виду кактусів може досягати 7 сантиметріа завдовжки. Цвіте з травня по червень великими та поодинокими пурпурно-червоними, білими, рідше жовтими, зеленими або помаранчевими квітками, що з'являються на старих подушечках і горбочках рослини. Квітки трубчасті, прямі правильної форми, відкриваються вночі.

Рослина плодоносить . . . . .

ТОНЛЕСАП - ОЗЕРО ПЛАВУЧИХ БУДИНКІВ

Уявіть собі величезну водойму, на поверхні якої спокійно живе понад 80 тисяч людей. Саме на поверхні, а не на її березі. Уявили? Так от мова йде про озеро Тонлесап, яке розкинулося на просторах Камбоджі. Це найбільше озеро Індокитаю має площу трохи більшу ніж Люксембург, але на його поверхні проживають десятки тисяч родин. В чому ж справа? Відповідь одна - риба! Вірніше її достаток. Як говорять місцеві риболови, з одного гектара водойми за день можна впіймати понад 100 кілограмів риби. Риба в цьому регіоні відіграє неймовірно важливе значення. Саме тому риболови разом з родинами почали поступово переселятися в плавучі будинки, які згодом . . . . .

ПАНГОЛІНИ - ДИВО ТВАРИННОГО СВІТУ!

Без будь-якого перебільшення цю тварину можна назвати однією із найцікавіших і наймиліших із тих, які мешкають в Азії. Мова йде про китайського ящіра, або як місцеві мешканці його називають - панголіна.

Панголін - представник плацентарних ссавців, який входить до родини Ящірових, яка своєю чергою налічує аж 7 близьких між собою видів. Незважаючи на назву "Ящір", панголіни не мають ніякого відношення до представників Рептилій, а лише в деякій мірі схожі на них ззовні. Тіло панголінів вкрите панциром, і має короткий хвіст.

На зріст вони не більші середньої домашньої собаки. Шкіра вкрита настільки щільними відростками, та жорстка, що навіть може шліфувати залізо і мідь. Нажаль саме з такою метою і полювали на панголінів раніше. Луски в кінці тулуба заввишки вдвічі більші, ніж ширші, і наприкінці дещо увігнуті. Їх поверхня більшою мірою гладенька. Розташовані вони у 11-13 повздовжніх рядів. Середній ряд складається . . . . .

СХЕМАТИЧНЕ ЗОБРАЖЕННЯ ГІРСЬКОГО ЛЬОДОВИКА ТА ЙОГО СТРУКТУР

Трохи термінології:

Льодовики - багаторічні природні накопичення льоду на земній поверхні, що рухаються. Так, справді. Льодовики не стоять на місці і перебувають у постійному русі. Вони утворюються із твердих атмосферних опадів в тих районах, де сніговий покрив не встигає повністю розтанути і випаруватися. Льодовики займають понад 10% площі поверхні суходолу, а основна маса льоду й покривних льодовиків зосереджена в Антарктиді та Арктиці. завдяки пластичній здатності льоду покривні льодовики рухаються від зон живлення до зон танення зі швидкістю 1-2 км на рік. Найбільшим в світі покривним льодовиком за об'ємом є льодовик Ламберта в Східній Антарктиді, який має ширину 120 км, а довжину - близько 500 км.

Що ж стосується гірських льодовиків, то вони . . . . .

15 проток, які названі на честь відомих мандрівників та географів 

На карті світу знаходиться чимало об'єктів, які отримали свої назви на честь конкретних особистостей. Серед таких об'єктів є моря, затоки, гори, озера, річки, а також протоки. Ми вирішили здійснити невеличке знайомство саме із протоками, які отримали свої назви на честь мандрівників, географів, або ж маценатів, які сприяли географічним дослідженням, і за свої старання потрапили на географічну карту світу. Вашій увазі 15 проток, які названі на честь саме таких особистостей.

1. Протока Нерса

Це протока в Північному Льодовитому океані, що розділяє північний захід Гренландії від острова Елсмір, і з'єднує море Баффіна з морем Лінкольна. Має довжину 554 кілометри, а максимальну ширину - 18 кілометрів. Свою назву протока отримла на честь британського морського офіцера і полярного дослідника Джорджа Нерса, який в 1870-х роках досліджував цей район. У 1964 році датським і канадським урядом було остаточно врегульовано найменування протоки.

2. Берінгова протока

Ця протока протікає, сполучаючи між собою Північний Льодовитий і Тихий океани, і яка розділяє Азію (крайня східна континентальна точка - мис Дежньова на російській Чукотці) і Північну Америку (найзахідніша континентальна точка - мис Принца Уельського на американській Алясці). Була відкрита . . . . .