Географія

Площа — 207,6 тис. км².

Населення — 10,2 млн. осіб.

Столиця — Мінськ (1,6 млн. осіб).

Географічне положення. Республіка Білорусь на заході межує з Польщею, на північному заході — з Литвою, півночі — з Латвією, сході — з Російською Федерацією, південному сході та півдні — з Україною. Найбільша протяжність території з заходу на схід — 600 км., а з півночі на південь — 390 км.

Головна особливість географічного положення Білорусі — це проходження через її територію сухопутних комунікацій, що з'єднують Росію з країнами Європи. Через її територію проходить важливий транспортний коридор Європи Париж-Берлін-Познань-Варшава-Мінськ-Москва (скорочено Париж-Москва). Для забезпечення міждержавних зв'язків у Бересті створено потужний залізнично-автомобільний транспортний вузол.

Білорусь — внутрішньоконтинентальна держава, однак судноплавні ріки — Дніпро, Західна Двіна, Німан — забезпечують їй вихід до портів Балтійського та Чорного морів.

Міжнародні (міждержавні) організації є важливим, поряд з країнами (державами), елементом політичної карти світу. Існування цих організацій зумовлене наявністю актуальних проблем, які складно вирішити силами однієї держави.

Перші міждержавні організації виникли у XVII ст. в Європі і мали переважно військовий або економічний характер. Процес глобалізації, що особливо посилився в останній третині XX ст., привів до збільшення кількості міжнародних організацій, розширення їх функцій та ускладнення організаційної структури. З Європи інтеграційні процеси поширились на Азію, Америку та Африку.

З середини XX ст. чітко проявилась диференціація міждержавних організацій за функціональними особливостями та територіальними масштабами. За функціональними особливостями міжнародні організації поділяють, як правило, на загальнополітичні, військово-політичні, економічні, валютно-фінансові та ін.

За територіальними масштабами виділяють такі міждержавні організації — глобальні, регіональні, субрегіональні.

Економіко-географічне положення (ЕГП) — це положення певного економіко-географічного об’єкта щодо інших об’єктів, які мають для нього господарське значення (транспортних шляхів, державних кордонів, населених пунктів, джерел сировини та енергії). Увів це поняття в науку М. М. Баранський.

Україна — держава Центрально-Східної Європи, яка лежить між 45° і 53° пн. ш. Її площа становить— 603,7 тис. км², населення — 46,83 млн. чол. (на 01.04.2006 р.).

Площа України не змінювалася з 1954 року, а з 1991 p., після проголошення її незалежності, відбулося уточнення на місцевості державного кордону України із країнами СНД (Росією, Молдовою, Білоруссю).

Кордони держави — лінії, що визначають межі території держави, встановлюються за домовленістю між сусідніми державами. Поділяються на сухопутні й водні.

Морські кордони держави — відділяють територіальні води держави від відкритого моря або територіальних вод інших держав.

Територіальні води — прибережна смуга моря, якою прилегла держава володіє як своєю територією. Ширина територіальних вод 12 морських миль (1 миля = 1,85 км).

Історія формування господарського комплексу України

Глобальна проблема — природне, природно-антропогенне, частково антропогенне явище, що стосується світу в цілому. Наприклад, ядерна загроза, глобальне потепління, кислотні дощі та ін.

Екологічна проблема

Проблема взаємовідносин суспільства та природи, збереження навколишнього середовища. Актуальними екологічними проблемами сучасного світу є зміна складу атмосфери, порушення балансу CO₂ у природі та зменшення озонового шару; глобальне потепління клімату, вирубування лісів, випадіння кислотних дощів, забруднення Світового океану, процес спустелення земель, водно-ресурсні проблеми, забруднення навколоземного космічного простору, погіршення умов життя людей у великих містах, агломераціях.

В Україні склалася складна екологічна ситуація, особливо в зоні ЧАЕС.

У сучасних умовах збільшується використання всіх видів природних умов та ресурсів.

Природні умови — сукупність властивостей природного середовища (рельєф, клімат, природні ресурси, режими річок тощо), які сприяють розвитку галузей господарства або обмежують його.

Природні ресурси — частина природного середовища, що використовується людиною в процесі виробництва.

Види природних ресурсів

Вичерпні:

Відновлювальні: ґрунтові ресурси, водні ресурси, біологічні ресурси, рекреаційні ресурси

Невідновлювальні: мінерально-сировинні ресурси, енергохімічні, рудні, нерудні металургійні, гірничо-хімічні, технічні, будівельні, гідротермальні.

Галузева структура і принципи розміщення

Лісопромисловий комплекс (ЛПК) — сукупність галузей промислового виробництва, які займаються лісозаготівлею, механічною та хімічною обробкою деревини.

Лісопромисловий комплекс

Лісозаготівельна промисловість (валка лісу, трелювання його, доставка у центри переробки).

Лісопереробна промисловість (деревообробна, лісопильна, фанерна, меблева, виробництво будматеріалів, целюлозно-паперова, целюлозна, паперова, картонна).

Деревопереробна (лісохімія)

Виробництво кислот, спирту, смоли, каніфолі, гліцерину тощо