лікарські рослини

Нагідки лікарські (крокіс) — Calendula officinalis L.

Родина складноцвіті — Compositae

Як виглядає? Однорічна трав’яниста рослина, до 50 см заввишки, з бальзамічним запахом, галузиста, густа, але ко- роткоиухнаста, з черговими довгастими листками, трохи липка. Кошики великі, з плоскими квітколожами і зеленими обгортками; квітки крайові — язичкові, серединні — труб­часті, жовтого або оранжевого кольору. Плоди — сім’янки серповидної, персневидної і гачкуватої форми, але всі вони дають однакові рослини. Цвіте з кінця травня до морозів.

Де росте? Висаджують у квітниках, як декоративну рос­лину по всій території УРСР.

Що й коли збирають? Кошики, в період горизонтального розміщення язичкових квіток.

Коли застосовують? Як потогінний засіб, що в’яже, очи­щає кров і рани, які гнояться (нагідки містять у собі про­вітамін А — каротин, леткі олії, смоли, слиз, кислоти яблучну і саліцилову, алкалоїди; мають фітонцидну активність, мо­жуть обмежувати запалення і запобігати утворенню спотвор- ливих рубців). В них міститься гіркота календен, календу- лін, сапонін і червоний барвник.

М’ята холодна (перцева) — Mentha piperita L.

Родина губоцвіті — Labiatae

Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина, дуже за­пашна, 25—80 см заввишки. Стебло чотиригранне, галузисте, вся рослина щетинистоволохата. Листки супротивні, коротко- черешкові, яйцевидновидовжені або ланцетні, гострі, пило- виднозазублені. Квітки зібрані кільцями в безлистих пере­рваних колосовидних суцвіттях, червонувато-фіолетові або білувато-фіолетові. Цвіте в червні — серпні.

Де росте? М’ята холодна в дикому стані не росте, вона культивується по всій території УРСР — у садах, квітниках і на полях як ефіроолійна рослина. Багато різновидностей м’яти, які ростуть над струмками, канавами, використову­ються як лікарські рослини.

Що й коли збирають? Стебла з листками або тільки самі листки, під час цвітіння. Сушать швидко, але не на сонці.

Коли застосовують? У домашньому господарстві добре розтерті листки м’яти додають до вареників з сиром — для збудження і поліпшення травлення, як вітрогінний і потогін­ний засіб, щоб зменшити нудоту, як засіб, що допомагає ири болях у шлунку і в кишечнику (ментол), при нежитю, хри­поті, бронхіті, бронхоектазах (дезинфікує), при нервовому збудженні, тремтінні рук, при стенокардії (разом з валеріа­ною спричинює рефлекторне розширення коронарних су­дин). М’ята діє жовчогінно, рекомендують її при жовтяниці і каменях жовчного міхура.

Мучниця звичайна — Arctostaphylos uva ursi (L.) Spreng.

Родина вересові — Ericaceae

Як виглядає? Невисокий, вічнозелений кущ, сильно галу­зистий, з иовзучим стеблом, 30—100 см заввишки. Листки дрібні, шкірясті, цілокраї, із вдавленими з обох боків сіт­частими жилками, тупуваті, по краях незагнуті, зверху блискучі, зісподу блідіші, обернено-яйцевидні, при основі звужено збігають у черешок. Квітки — блідо-рожеві «глечи­чки» на коротких квітконіжках, у коротких похилих верхів­кових гронах. Плід — кістянка з 1—5 кісточками темно-чер­воного кольору, з борошнистою м’якоттю. Плоди мучниці, вжиті у великій кількості всередину, можуть призвести до нудоти, блювання, проносу. Цвіте в травні — червні.

Де росте? На Поліссі — в соснових лісах, звичайно на пі­щаному грунті, по сухих косогорах, спорадично, невелички­ми острівками.

Що й коли збирають? Листки, з початку цвітіння і аж до вересня. (Щоб не сплутати з листками брусниці — Vaccinium vitis idaea L.— слід знати, що останні більші, по краях злег­ка зігнуті, дещо зубчасті, зісподу всіяні темно-бурими цят­ками, за дією вони можуть замінювати листки мучниці).

Коли застосовують? При хворобах сечових шляхів, особ­ливо каменях нирок і сечового міхура, зокрема при кривавій сечі — пієліти, цистити, уретрити (дезинфікуюча дія глікози­дів арбутину і метиларбутину); також при нервовій збуд- ності, полюціях, гонореї, нетриманні сечі (дія дубильних ре­човин, флаванолів, урсулової кислоти).

Мох ісландський — Cetraria islandica (L.) Ach.

Родина пармелієві — ParmeLiaceae

Як виглядає? Багаторічний лишайник, до 10 см зав­вишки. Слань лишайника збудована з шкірясто-хрящових, вузьких, часто досить широких розгалужених лопатей з ко­роткими темними війками по краях, зеленувато-бурого або оливково-зеленого забарвлення, зісподу світліших, з білими плямками, які зливаються в смужку. Висушена рослина має темно-бурий колір, сильний запах. У лишайнику є віта­мін Ві2, йод, бор.

Де росте? На Поліссі — у соснових і мішаних лісах, у Лі­вобережному Степу — у мішаних лісах, на інших терасах річок басейну Дніпра. Багато його в смерекових лісах сухих карпатських косогорів, як наземний покрив росте серед чагарників. Часто утворює суцільний покрив на великих площах.

Що й коли збирають? Всю рослину, влітку.

Коли застосовують? При катарі шлунка й легень (діє пом’якшувально, заспокійливо при хрипоті, бронхітах, брон­хіальній астмі, гастритах), при коклюші, як засіб для збу­дження апетиту, проти невтримного блювання, для змен­шення секреції потових залоз. Антибіотик уснінова кислота, який міститься в рослині, точніше її натрієва сіль, затримує ріст бактерій у розчині 1 : 2 000 000, в сильнішій концентра­ції вбиває туберкульозні палички. Вживають у вигляді чаю. На 2 склянки окропу беруть 1 чайну ложнку подрібненого моху і варять 5 хвилин. П’ють, підсолоджений медом, по 2 склянки на день.

Мильнянка лікарська — Saponaria officinalis L. (отруйна)

Родина гвоздикові — Caryophyllaceae

Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина 30—100 см заввишки. Стебла прямі, голі або короткопухнасті, вузлуваті. Листки овально-ланцетні, супротивні, загострені з трьома поздовжніми жилками. Квіти зібрані в щитковидну волоть, на коротких квітконіжках, білі або блідо-рожеві, пахучі. Цвіте в червні — серпні.

Де росте? По всій території УРСР за винятком Полино­вого Степу,— в чагарниках, на заплавних луках степової і лісостепової зон, в надрічкових лозняках, на піщаних бе­регах озер, на лісових галявинах і узліссях, в занедбаних квітниках, іноді як декоративна рослина.

Що й коли збирають? Кореневища і корені, пізно во­сени.

Коли застосовують? Як сечогінний, злегка потогінний* і відхаркувальний засіб (розріджує харкотиння, бо в мильнян­ці містяться сапоніни), для поліпшення обміну речовин і очищення крові при шкірних хворобах — екземі, псоріазі, фурункульозі (чиряках). Великі дози спричинюють кашель, блювання, болі в животі, пронос, збудження центральної нервової системи, судоми, параліч дихання й іноді смерть.

Меліса лікарська — Melissa officinalis L.

Родина губоцвіті — Labiatae

Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина ЗО—120 см заввишки, при розтиранні пахне цитриною. Стебло чотири­гранне, гіллясте, вся рослина м’яковолосиста. Листки серце­видно-яйцевидні, поморщені, великозубчасті, черешкові. Квітки блідо-рожеві або білі, в пазушних пучках. Медонос. Цвіте в липні — серпні.

Де росте? Серед заростів, по узліссях, на пустирях. Ме­лісу також висівають у квітниках і полях як ефіро­носну, лікарську та медоносну рослину. Походить із Східно­го Середземномор’я.

Що й коли збирають? Листки і верхівки пагонів, під час цвітіння. Сушать швидко, але не на сонці.

Коли застосовують? Як засіб, що діє протиспазматично і болезаспокійливо, вітрогінно, сечогінно, заспокоює нерви і збуджує травлення (дія седативної леткої олії, гіркот, ду­бильних речовин і вітаміну С); регулює статеву дію, припинює блювання.

Медунка лікарська (щемелина звичайна, смоктунчики) — Pulmonaria officinalis L.

Родина шорстколисті — Borraginaceae

Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина, 15—20 см заввишки, з повзким кореневищем. Рослина шершава. При­кореневі листки серцевидно-яйцевидні, загострені, з крила­тим довгим черешком, верхні — сидячі. Стебло пряме, ви­ростає від кореневища. Квітки на коротких ніжках у за­війках, зібрані на верхівці стебла в щиток. Віночки квіток відпадають, вони лійковидні, спочатку червоні, потім бла­китнувато-фіолетові. Цвіте в квітні — травні.

Де росте? У заростях, серед чагарників, у листяних лі­сах, на крайньому заході УРСР. Подібна до неї рослина — медунка темна (Pulmonaria obscura Dumort.) з квітками, спочатку червоними, потім пурпурово-фіолетовими. Поши­рена в усіх лісових і лісостепових районах, рідше в Степу, в Криму — лише в передгірських і гірських лісових ра­йонах.

Що й коли збирають? Листки (обох медунок), а то й цілу рослину, зриваючи її при корені,— в червні — липні; корені викопують восени.