лікарські рослини

Картопля їстівна — Solanum tuberosum L.

Родина пасльонові — Snlanaceae

Як виглядає? Однорічна трав’яниста рослина, 50—100 см заввишки, з повзкими підземними пагонами, які утворюють бульби. Надземні стебла галузисті, пухнасті від притиснутих до стебла волосків. Листки переривчасто-непарноперисто- розсічені, з 7—11 більшими й меншими листочками, яйце­видні, загострені, з нерівнобоковою основою, зверху голі, знизу пухнасті. Квітки зібрані на верхівці у волотисті су­цвіття, віночок колесовидний, білий, червонуватий, фіолето­вий або синюватий. Плід — куляста зелена ягода 1,5—2 см в поперечнику. Цвіте в червні — липні.

Де росте? Культивують по всій території УРСР. Виса­джують як польову культуру. Продукт харчування, попу­лярний у кожнім домі протягом*майже цілого року. Похо­дить з Південної Америки.

Що й коли збирають? Восени, бульби червоних сортів.

Калина звичайна — Viburnum opulus L.

Родина жимолостеві — Caprifoliaceae

Як виглядає? Популярний кущ, іноді деревце до 5 м зав­вишки. Листки супротивні, три-, п’ятилопатеві, великозуб- часті, зверху майже голі, а зісподу дещо пухнасті. Квітки білі, зібрані в щитковидні, майже плоскі зонтики; безстатевгі крайові значно більші за серединні— променисті, п’ятипе­люсткові; двостатеві серединні дзвоникуваті. Плоди — яскра­во-червоні овальні ягоди. Смак ягід специфічний, терпкува­то-кислий; вони містять дубильні речовини, мурашину, ізо­валеріанову і оцтову кислоти. Кора калини містить глікозид вібурнін, дубильні речовини й органічні кислоти. Цвіте з кінця травня по червень.

Де росте? В чагарниках, заростях, особливо в заплавах рік, в підлісках, по схилах, ярах. Залюбки культивують її в парках і в садках садиб майже по всій території УРСР.

Що й коли збирають? Кору — навесні (в квітні — травні), квітки — під час цвітіння (в травні — червні), стиглі яго­ди — пізно восени (у вересні — жовтні).

Коли застосовують? При простудному кашлі, гарячці. На 1 склянку окропу беруть 1 чайну ложку квіток і настоюють 10 хвилин. П’ють 2 склянки на день. Настій кори як кро­воспинний засіб, і такий, що в’яже, вживають при внут­рішніх кровотечах, особливо маткових. Для цього 1 столову ложку з верхом подрібненої кори настоюють в 1 склянці окропу і п’ють по півсклянки тричі на день; як заспокій­ливий і протиспазматичний засіб вживають при істерії і су­домах, особливо при вагітності, щоб запобігти викидневі. При виразці шлунка, колітах, запорах (за М. А. Носалем) 3—4 рази на день, за півгодини до їди вживають по 1 столо­вій ложці розім’ятих сирих ягід. Теплий відвар ягід з ме­дом п’ють при простудах, приступах сухого кашлю, проносі і при тривалій хрипоті (3 чарки по 50 г на день). Сирі яго­ди (10 ягід, які почали вже бродити з цукром, на день) вживають при сильному сухому кашлю і при гіпертонії. Плоди калини посилюють скорочення серця і збільшують сечовиділення.

Золотушник звичайний — Solidago virga aurea L. (отруйний)

Родина складноцвіті — Compositae

Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина до 100 см заввишки, з прямим стеблом. Прикореневі листки обернено­яйцевидні, зубчасті, черешкові; нижні стеблові — ланцетні, звужені в короткий черешок; верхні — сидячі, вузькі; су­цвіття — кошики, розміщені вздовж верхньої частини стебла у вигляді вузької волоті (різки), квітки золотаво-жовті. Цві­те у липні — вересні.

Де росте? Поширений по всій території УРСР, переважно р лісових і лісостепових районах, як посібник (разом з зо­лотушником канадським — Solidago Canadensis L.*, який спричинює ураження печінки). Росте в лісах, частіше хвой­них, в рідких чагарниках, на узліссях, по вогких зрубах, в сухих місцях — на берегах рік, по ярах, на схилах ровів, залізничних насипів, доріг, на сільських цвинтарях.

Що й коли збирають? Виламують цілу рослину під час її цвітіння або тільки самі листки.

Коли застосовують? Як жовчогінний засіб при жовтяни­ці, захворюваннях жовчного міхура (холециститі), при його каменях (холелітіазі), застійних явищах у печінці, при бо­лях у ділянці нирок, при розладах сечовиділення (запален­ня нирок, осад в сечі, водянка), як сечогінний засіб при порушенні обміну сечової кислоти, при ревматизмі, по­дагрі.

Золототисячник малий (центурія) — Centaurium minus Moench.

Родина тирличеві — Gentianaceae

Як виглядає? Одно- або дворічна трав’яниста рослина 15—40 см заввишки, від середини стебла розгалужено-галу- зиста. Нижні листки яйцевидні і довгасто-яйцевидні, тупі, зібрані в прикореневу розетку, верхні — гострі, супротивні, всі з 5 жилками. Квітки в густих щитковидних суцвіттях, розташовані на одній висоті, містяться в розгалуженнях стебел і на кінцях гілок, темно-рожеві, розкриваються перед сходом сонця. Смак рослини гіркий, запах ніжний. Цвіте у червні — вересні.

Де росте? По всій території УРСР — на лісових галяви­нах, сухих луках, схилах, серед чагарників.

Коли й що збирають? Усю рослину, на початку цвітіння, вириваючи її з корінням,

Коли застосовують? При поганому апетиті, нестравності шлунка, в’ялій перистальтиці кишок (стимулює секрецію і перистальтику і виявляє злегка проносну дію), при під­вищеній кислотності шлункового соку, печії, при хворобах печінки і жовчних шляхів, як глистогінний засіб, а також при грипі, малярії, цукровому діабеті, недокрів’ї (дія гліко­зиду генціопікрину, алкалоїду генціаніну, леткої олії, смо­ли, вітаміну С, дубильних речовин), алкоголізмі. На 1 склян­ку окропу беруть 1 чайну ложку подрібненого золототисяч­ника і настоюють 10 хвилин. П’ють 1 склянку натщесерце, ковтками (при хронічних розладах кишок п’ють напар з суміші, порівну, звіробою і сухоцвіту — 2 склянки: перша натщесерце, друга за 4 рази, через годину після їди). При запаленні жовчного міхура (холециститі), як рекомендує М. А. Носаль, 3 чайні ложки суміші (порівну) золототи­сячника, кореня аїру і квіток цмину піскового настоюють у 2 склянках холодної води з вечора до ранку, вранці кип’я­тять 5—7 хвилин і випивають 1 склянку натщесерце, а решту за 4 рази після їди.

Зеленчук жовтий — Galeobdolon luteum Huds.

Родина губоцвіті — Labiatae

Як виглядає? Трав’яниста багаторічна рослина, 30—80 см заввишки, з повзким кореневищем. Стебло чотиригранне, всередині порожнинне. Листки короткочерешкові, супротив­ні, довгасто-яйцевидні, з серцевидною основою, по краю зуб­часто-пилчасті. Стебло і листки пухнасті. Квітки ззовні во­лохаті, двогубі (верхня губа квітки серповидна, вигнута, набагато довша від середньої лопаті; нижні губи — великі), жовті, зібрані кільцями, сидять у пазухах приквіткових лист­ків; приквітки колючі. Цвіте в травні — липні.

Де росте? Майже по всій території УРСР, крім Степу й Криму,— біля парканів, серед чагарників і у вогких лі­сах.

Що й коли збирають? Листки й квітки, під час цвітіння (неопалі).

Звіробій звичайний — Hypericum perforatum L. (отруйний)

Родина звіробійні — Guttiferae

Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина 30—100 см заввишки, зі стеблами, які щороку відростають. Стебла дво­гранні, гладенькі, прямі, у верхній частині галузисті. Лист­ки супротивні, овальні, заокруглені, сидячі, з рясними цят­ками, які просвічуються. Суцвіття густі, багатоквіткові. Ча­шолистки квіток ланцетні, гострі, пелюстки жовті (у деяких видів з чорними цятками), коли розім’яти в пальцях, за­барвлюють їх у фіолетовий колір. Смак рослини терпкий (дубильні речовини), запах ніжний, специфічний. Рослина не дуже отруйна; є пергоносом . Цвіте з кінця червня до вересня.

Де росте? По всій території УРСР — на межах, галяви­нах, лісових насадженнях, при дорогах, у заростях, на пере­логах, по сухих луках.

Що й коли збирають? Цілу верхню частину стебла з роз­галуженнями і листям, під час цвітіння, частіше — самі квітки.

Дягель лікарський — Archangelica officinalis (Moench.) Hoffm.

Родина зонтичні— Umbelliferae

Як виглядає? Дворічна рослина 1—2 м заввишки. Коре­невище вкорочене, циліндричне, зверху буре, всередині біле, зі своєрідним приємним запахом, гострогіркувате на смак, до 5 см завтовшки, коли його переламати, виділяє молочний сік. Листки крупні з великими здутими піхвами, частки їх великі, дво-, триперисті, по краях пилчасті. Зонтик великий, багатопроменевий. Квітки зеленувато-білі. Плід — плоска двосім’янка з крилами по боках. Цвіте в червні — липні.

Де росте? На Поліссі, в Лісостепу, Степу (по берегах річок Осколу, Дінця, Красної) — по всій території УРСР, крім Криму, по болотах, біля берегів річок, на вологих міс­цях. Його родич Angelica silvestris L.— дудник лісовий ви­являє таку саму дію, як дягель лікарський.

Що й коли збирають? Кореневища й корені, восени піс­ля того, як зів’яло листя. Миють, ріжуть на куски попереч­но, нанизують на нитку і сушать у затінку або біля печі. В них містяться: летка олія (терпен тимол), дубильні речо­вини, ангелікова смола, ангелікова, валеріанова й оцтова кислоти, крохмаль, цукор, гіркота, фурокумарин.

Коли застосовують? Як сечогінний і вітрогінний засіб, який знеболюе і діє протиспазматично, збуджує перисталь­тику кишок і поліпшує травлення. Зі зварених на цукрі свіжих коренів дягелю готують смачний цукат, що знижує процеси бродіння і гниття у кишках, виявляє вітрогінну дію. Як відхаркувальний засіб дягель швидко видаляє лип­ке та в’язке харкотиння з бронхів, тонізує серцево-судинну і центральну нервову системи (нри іпохондрії й істерії, паралічах, нетриманні сечі), гонить жовч.