лікарські рослини

Горицвіт весняний — Adonis vernalis L. (отруйний)

Родина жовтецеві — Ranunculaceae

Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина 50—60 см заввишки, з темно-бурим, трохи галузистим коренем, з яко­го виростають кілька стебел, деякі з них не квітконосні. Стебла біля основи вкриті бурими листками у вигляді лус­ки. Стеблові листки чергові, напівобгортні, сидячі, п’яти- пальчатороздільиі: дві нижні ділянки коротші, перисті, верх­ні три-, двоперисті, частки їх вузькі, лінійні, голі, цілі. Квітки яскраво-жовті, великі, до 6 см у поперечнику, один­цем вінчають квітконосні стебла і їхні відгалуження, зісподу буруваті, чашечка їхня пухнаста, у віночку 15— 20 пелюсток, вони довгасті, зубчасті. Плід — кулястий бага- тогорішок. Існує кілька видів горицвіту. Цвіте з ранньої весни до половини травня.

Де росте? На глинясто-вапнякових грунтах по сухих відкритих схилах, на узліссях березових і дубових лісів, на галявинах, серед чагарників. Поширений у лісовій і степо­вій, особливо в чорноземній зонах, в Криму, на яйлі. Зрід­ка трапляється на степових схилах в Росточчі-Опіллі і на півдні Полісся (Волинська область — м. Володимир-Волин- ський; Оваднівський район, с. Верба; Житомирська область; Львівська область — Золочівський район, с. Червоне; Івано- Франківська область — Рогатинський район, Чортова гора).

Що й коли збирають? Зрізають усю верхню частину рослини, залишаючи голу нижню і багаторічне кореневище під час цвітіння. Сушать у затінку при 30°.

Горіх волоський — Juglans regia L.

Родина горіхові — Juglandaceae

Як виглядає? Довговічне могутнє дерево з густою, розки­даною кроною і бальзамічно-запашним листям. Листки дов- гочерешкові, до 0,5 м завдовжки, непарноперисті, з 5—9 овальними частками, які, зокрема, бувають до 15 см зав­довжки. Чоловічі квітки зібрані в товсті, густі, звислі коти­ки, жіночі — по 2—3 на вкорочених пагінцях, зелені, непоказні. Плід — куляста кістянка, окутана зеленим оплоднем, який під осінь чорніє, лускає і відслонює здере, рознисту, двостулкову кістянку з чотирилопатевії дині покритим тонкою бурою шкіркою, насінням — горіхом. Цвіте в квітні — травні.

Де росте? Розводять в садах, садибах, у дикому с — в лісах субтропіків. (Походить з Балкан, Малої та Середньої Азії).

Що збирають? Зелені неспілі плоди і молоді листки, від­щипуючи їх від центрального черешка. Сушать швидко, на горищах, бо легко чорніють і псуються.

Коли застосовують? При авітамінозі С; як засіб, що в’я­же і очищує кров при лишаях, і висипах на шкірі; при не­регулярних менструаціях; як глистогінний засіб (завдяки дії алкалоїду югландину, леткої олії, дубильних речовин, кислот тощо). У вигляді чаю готують так. На 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку порізаних листків і на­стоюють 10 хвилин. П’ють по 1 склянці двічі-тричі на день: при цинзі, цукровому діабеті (знижує процент цукру в сечі), як засіб проти круглих глистів і при шкірних хворобах. Дубильні та інші речовини, що є в горісі, діють при катарах шлунка і кишок проти скупчення слизу в них, при про­носах.

Глуха кропива біла — Lamium album L.

Родина губоцвіті — Labiatae

Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина ЗО—60 см заввишки, з довгими підземними пагонами і негіллястими чотиригранними, спрямованими догори стеблами. Вся рос­лина пухнаста від притиснутих до стебла волосків. Листки супротивні, серцевидно-овальні, черешкові, пилчасті, нага­дують листки кропиви, але не жалять. Квітки розміщені кільцями в пазухах листків, великі, білі, двогубі, пахнуть медом. Цвіте з травня до осені.

Де росте? В Західних і Правобережних районах терито­рії УРСР — розсіяно. Компактними масивами росте в садах, у затінку коло жител і тинів, на засмічених місцях, а та­кож серед чагарників і в лісах.

Що й коли збирають? Віночки квіток, висмикуючи їх з чашечок, а також листки, під час цвітіння рослини.

Коли застосовують? При золотусі, кропив’янці, екземі, фурункульозі, висипаннях на тілі, для очищення крові і для лікування ран; при недокрів’ї у молодих людей; при хронічних катарах сечових шляхів (уретрити, цистити, піє­літи, нефрити) та при пухлинах селезінки у хворих на ма­лярію; при розладі нервової системи і геморої, хворобах ле­гень (бронхітах), горла та матки, як кровоспинний засіб. Квітки діють протизапально, в’яжуть і тонізують нервову систему.

Глід колючий (глід-колюх) — Crataegus oxyacantha L.

Родина розові — Rosaceae

Як виглядає? Кущ, рідше деревце до 5 м заввишки. На міцних, пурпурово-брунатних пагонах рідкі, товсті, прямі, 2,5—4 см завдовжки колючки. Листки 2—6 см завдовжки, широко-ромбічні, з голими черешками, з обох боків коротко- пухнасті, по краях пилчасті, перисто-три-, п’ятилопатеві. Квітки двостатеві, з білими (або червоними) пелюстками, зі­брані в щитковидні суцвіття. Запах квіток специфічний, при­ємний. Плоди червоні, рідше червоно-жовтуваті, з борош­нистою м’якоттю і 2—5 кісточками. Цвіте у травні — червні,» плоди дозрівають у серпні.

Де росте? Як декоративний кущ — у парках, у живопло­тах; як дикорослий — по узліссях листяних лісів, серед ча­гарників, на крутих річкових берегах у Закарпатті.

Що й коли збирають? Квітки — в травні, плоди — в сер­пні.

Коли застосовують? При функціональних розладах серце­вої діяльності (при сильних нервових зворушеннях, при запамороченні голови), при серцевій кволості після виду­жання від виснажливих хвороб, при ангіоневрозах клімак­теричного періоду (приливи крові до голови), в початковій стадії гіпертонічної хвороби, при безсонні у хворих з пору­шенням серцевої діяльності і при гіпертиреозі з тахікар­дією. Глід понижує збудливість центральної нервової систе­ми, тонізує серцевий м’яз, посилює кровообіг у коронарних судинах серця і судинах мозку, усуває тахікардію і арит­мію, знімає неприємне відчуття у ділянці серця, дещо зни­жує кров’яний тиск і поліпшує загальний стан хворих. (Сильніше діє вічнозелений барвінок малий — Vinca minor L., багатий на рутин і алкалоїд вінін, який знижує кров’я­ний тиск). Глід допомагає і при миготливій аритмії (діють глікозиди кратегін, холін; кратегусова, урсулова, олеанова кислоти, сапоніни та флавоноїди). При атеросклерозі зни­жує рівень холестерину в крові. Може посилювати дію ди­гіталісу, конвалії, строфанта.

Гірчак перцевий (водяний перець) — Polygonum hydropiper L. (отруйний)

Родина гречкові - Polygonaceae

Як виглядає? Однорічна трав’яниста рослина 30—70 см заввишки. Стебло порожнинне, вузлувате, у верхній частині гіллясте, червонясте. Листки чергові, довгасто-ланцетовидні, часто з чорними плямами, цілі, голі, при основі з розтру­бами, на смак гірко-гостро-перцеві. Квітки дрібні, зібрані у повислі вигнуті, переривчасті волоті, зеленуваті, часто зверху рожеві; оцвітина з 4—5 глибокороздільними частка­ми, засіяними золотавими цятками, де містяться смолисті речовини. Цвіте в липні — серпні.

Де росте? Майже по всій території УРСР, за винятком Полинового Степу і Криму, на вологих місцях, коло рік, ставків, канав, у вологих пролісках.

Що й коли збирають? Усю траву, під час цвітіння, напри­кінці літа, зрізаючи її над землею.

Коли застосовують? Як кровоспинний, знеболювальний засіб, головним чином при маткових кровотечах (менорагії, дисменореї, після викиднів і пологів), при геморої (в рос­лині містяться вітамін К, дубильні речовини, трохи леткої олії, рутин, кверцетин, глікозид полігопіперин, органічні кислоти), але слабіший за дією від ріжків.

У вигляді чаю беруть 1 столову ложку подрібненої трави гірчака перцевого на 1 склянку окропу, настоюють 10 хви­лин. П’ють 1—2 склянки на день, ковтками. Настоянку на спирту (1:4) вживають по 20 крапель тричі на день.

Гіркокаштан звичайний (каштан кінський) — Aesculus hippocastanum L. (отруйний)

Родина гіркокаштанові — Hippocastanaceae

Як виглядає? Дерево з гарною густою кроною до 30 м заввишки. Старе гілля брунатно-сіре, молоді товсті пагони —- світло-бурі, голі. Бруньки до 2,5 см завдовжки, яйцевидні, темно-бурі, клейкі, покриті шкірястою лускою. Листки су­противні, черешкові, до 25 см у поперечнику, пальчасто- складні, складаються з 5—7 сидячих листочків клиновидно- обернено-яйцевидних, зморшкуватих, знизу світліших, вздовж жилок пухнастих від рудих волосків. Квітки зібрані в гроно 20—30 см заввишки, чашечки квіток дзвоникуваті, пухнасті з 5 нерівними лопатями. Віночок п’ятипелюстковий, білий з жовтуватою, далі червонястою плямою в зіві. Плід — зе­лена тристулкова коробочка 6 см завдовжки з неколючими шпичаками і з однією насіниною 2—3 см в поперечнику, по­критою блискучою шкіркою, з сірою плямою на основі. Цві­те в травні, плоди дозрівають у вересні — жовтні.

Де росте? По всій території УРСР (походить з Ірану) — висаджують у парках, вздовж алей.

Що й коли збирають? Кору молодих гілок — навесні, кві­ти — в травні, шкірку насіння — восени.

Гадючник в’язолистий (таволга в’язолиста) — Filipendula ulmaria Maxim. 
Гадючник шестипелюстковий — Filipendula hexapetala Gilib.

Родина розові — Rosaceae

Як виглядає гадючник в’язолистий? Багаторічна трав’я­ниста рослина 60—120 см заввишки. Стебло пряме, голе, реб­ристе, вгорі здебільшого галузисте. Листки переривчасто-пе- ристі, нерівно двічізубчасті, непарний верхівковий лист більший, три-, п’ятилопатевий і бокові (по 2—5 пар невели­ких, овальних, нероздільних і кілька пар дрібних поміж них) — темно-зелені, знизу білоповстисті. Квітки дрібні, чис­ленні, зібрані у пухку волоть, кремові або жовті, інколи чер­вонуваті, пахучі. Цвіте у червні — серпні.

Де росте? По всій території УРСР, але на півдні рідше, по вологих луках, берегах річок і озер, у вільшаниках, у вологих лісах, у заростях.

Що й коли збирають? Квітки й листки — влітку (з трав­ня по липень), коріння, яке діє сильніше,— восени і на­провесні.

Коли застосовують? Як потогінний засіб при лихоманці, нежитю, грипі, отруєнні крові від укуса гадюки; як сечогін­ний засіб при нефритах, хворобах сечового міхура, водянці і випітних плевритах; при подагрі, ревматизмі; при болях у шлунку, проносах, дизентерії (дія дубильних речовин); при геморої.