Географія

Найбільший на Північному Кавказі склеповий могильник, розташований на схилі гори Рамінирах, на околиці селища Даргавс, у долині річки Гізельдон у Північній Осетії-Аланії. Ансамбль складається з 95-ти (за іншими даними, 97-ми або 99-ти) споруд, які осетинською називаються «заппадзи». Вони відносяться до трьох типів: надземних склепів з пірамідально-ступінчастим перекриттям; надземних склепів з двоскатним перекриттям; напівпідземних склепів, впущених однією стороною у схил гори. Прямокутні камери останніх складені з великих, грубо оброблених каменів; стіни на висоті близько півтора метра починають переходити у несправжнє склепіння, дахи пласкі. В поздовжніх стінах робилися пази, в які вставлялися дерев’яні балки. На них укладався настил із дошок. Через вузький отвір у фасадній стіні до склепу вносили померлих. Потім лаз закривали дерев’яними дверцятами з внутрішніми засувами. Склеп був колективною усипальницею кількох поколінь людей, які належали до однієї родини. Двоскатні склепи прямокутні, збудовані повністю на поверхні землі. Їх перекриття являє собою несправжнє склепіння, а ззовні це двосхилий дах, утворений з рядів виступаючих плиток сланцю, які чергуються з шарами кам’яної кладки. У фасадній стіні також розташований прямокутний лаз. У склепах такого типу влаштовувалися два поверхи для поховань. Наймонументальнішими є чотирискатні склепи з пірамідально-ступінчастим перекриттям. Вони квадратні у плані. Камера їх дерев’яними настилами розділена на три поверхи. Кожен поверх має власний лаз. Склепіння таких склепів високі, ззовні також покриті рядами сланцевих «поличок», а на вершині ставився пірамідально обтесаний камінь. Спорудження таких склепів коштувало дорого та було під силу лише найбагатшим родинам. Таких склепів у Даргавсі всього 14, а найпростіших напівпідземних – 61.

 

Народ оточив «заппадзи» похмурими чутками. Місце старалися обходити, і з’являлися тут лише завидна. До цього часу в Осетії можна почути . . . . .

Озеро Натрон в Танзанії є одним із найбільших солоно-лужних озер Східної Африки, і його улоговина лежить як раз посеред Східно-Африканської рифтової долини. Воно має площу близько 1 тис.км², однак вона може змінюватися в залежності від пори року, а від так його берегова лінія нестабільна. Унікальність цього озера полягає в тому, що воно вкрите 15-сантиметровим шаром солі, яка має специфічне рожеве забарвлення. В цьому винні мікроорганізми (це далеко не єдиний випадок в Африці).

 

Озеро Натрон славиться ще й тим, що тут постійно проживає близько 1,5 мільйонів особин рожевого фламінго, а це - одна із найбільших колоній цього птаха у світі. Що ж стосується такого представника як малий фламінго, то він водиться тільки тут, і більше ніде в світі. Через своє . . . . .

Село Беремицьке - поселення доби бронзи, ранньозалізного віку та давньоруського часу. За даними на 1859 рік у козацькому селі Беремицькі (Беремицький, Замовщина) Остерського повіту Чернігівської губернії мешкало 73 особи (36 чоловічої статі та 37 — жіночої), налічувалось 10 дворових господарств. Зараз населення становить 36 осіб.

 

Парк дикої природи «Беремицьке» знаходиться неподалік від міста Остер, на півдорозі між Черніговом і Києвом, орієнтуєтеся на села Козелецького району - Поліське, Євминка і Беремицьке, назву якого і носить парк.

Був створений 2015 року на території 12 гектарів селянських паїв, взятих у довгострокову оренду. Зараз площа сягає до 500 га. До заснування парку дикої природи на Чернігівщині долучилася група інвесторів, до його розвитку також приєднуються різні компанії і волонтери. З 2017 року парк відкритий для відвідування.

 

Основна діяльність парку пов’язана з відновлення екосистем Подесіння. Територія парку розташована на межі Дніпровсько-Донецької западини та Українського кристалічного щита, рух яких доповнений діяльністю останньої великої неврегульованої європейської річки Десна, створив унікальний мозаїчний ландшафт. Придеснянські меандри, вологі луки, евтрофне чорновільхове болото, сосново-дубові суборі та зоогенні поляни дають змогу для проростання великої кількості судинних рослин та проживанню багатьох представників фауни. Особливої уваги заслуговує . . . . .

Велика Китайська стіна

 

Велика Китайська стіна дійсно одним із найвеличніших споруд на планеті. Її загальна довжина становила 8,8 тисяч кілометрів, однак безпосередньо сам мур має довжину 6,2 тисячі кілометрів. Та незважаючи на такі грандіозні розміри, Китайський мур не можна побачити із космосу, всупереч поширеному міфу.

 

Ще при династії Цинь (221-207 рр до н.е.) при будівництві Великої китайської стіни використовували клейке рисове борошно для зміцнення цегли. Однак сама стіна побудована не лише з цегли. Її також будували з дерева, глини, щебіню, каменю та вапна. Саме тому наразі більша частина цієї величеої архітектурної пам'ятки недоступна для туристів через її аварійний стан, причиною якого також були і природні стихії.

 

Наразі головними "ворогами" стіни є ерозія, яка руйнує стіни муру, однак найбільшої шкоди йому завдала . . . . .

Спорудження каналів потребує не менших зусиль, а ніж зведення мурів. Однак якщо мова йде про Китай, то немає нічого неможливого. Не "стіною" єдиною славиться Піднебесна, яка багата на величні інженерні споруди, однією із яких є Великий Канал - справжнє інженерне диво свого часу. Наразі це одна із найдревніших гідротехнічних споруд світу, яка добре збереглася до наших днів, і по якій так само як півтори тисячі років тому, спокійно плавають китайські судна.

 

На спорудження каналу було витрачено неймовірну кількість людських ресурсів та часу. Вважається, що будівництво каналу розпочалося за часів династії Чжоу в кінці Х століття до нашої ери, і завершилося лише близько 611 року за часів правління імператора Ян-Ді (династія Суй). За час спорудження каналу змінилося кілька китайських династій, а сама держава пережила неодноразове перенесення столиць. В окремі століття розбудова каналу взагалі була заморожена (найдовше - на майже 300 років, особливо в період "Шістнадцяти Царств").

 

На думку істориків, остаточно канал був відкритий в січні 611 року, і таким чином каналу виповнюється 1410 років. Загальна його довжина - 1780 кілометрів. Він має кілька важливих відгалужень в бік Пекіну, Шаньчжоу, та Наньтун, що збільшує його довжину до 2,5 тисяч кілометрів. На даний момент . . . . .

Карпати - це гірська система в Центральній та Південній Європі, яка простягається серповидною дугою на 1600 кілометрів від Словаччини до Болгарії. Загальна площа масиву становить 190 тис.км;

Розкинулися на території 4 держав: Польщі, Словаччини, України та Румунії, а їх "відроги" заходять на територію Угорщини, Чехії, Австрії та Сербії;

 

Найвища точка Карпат - Пік Герлаховський (Герлаховський Штіт) висотою 2655 метрів, який знаходиться на території Словаччини. Доречі ця гора змінювала свою назву кілька разів. Після з'ясування того, що Герлаховсткий Штит є найвищою горою Карпат, нею зацікавилась влада Австро-Угорської імперії і з 1896 по 1918 роки гора називалась іменем імператора Франца Йосипа І. Уряд новоствореної Чехословаччини у 1923 році замінив назву на Шпиль Легіонерів (Štít Legionárov). З 1932 року вершина носить нинішню назву. Однак у 1949 році гора була перейменована на Пік Сталіна, і називалась так до 1959 року, коли їй була остаточно повернена назва «Герлаховський пік».

 

Походження назви "Карпати" наразі істориками не з'ясоване. Ряд дослідників вважають, що оронім виник з назви . . . . .