Географія

Помірний кліматичний пояс - це один із кліматичних поясів Землі, що знаходиться в обох півкулях нашої планети. В Північній півкулі він охоплює значно більші географічні простори, ніж у Південній, що пояснюється перш за все нерівномірним розподілом суходолу і океанів на нашій планеті. Навіть за своїми фізико-географічними характеристиками пояс помірного клімату в Північній півкулі дещо відрізняється від такого ж в Південній. Знову ж таки, причиною цьому є певні регіональні особливості, зокрема рельєф, площа суходолу та вплив океанів.

 

Помірний клімат незалежно від півкулі має ряд особливостей, першою із яких є чітке чергування пір року: весна, літо, осінь і зима. Також важливим є те, що кліматичні пояси завжди перебувають під впливом західних вітрів та помірних повітряних мас. Кількість опадів завжди залежить від віддаленості територій від океанів. Найбільше опадів серед обох помірних поясів Землі випадає на сході Північної Америки (східне узбережжя Канади та острів Ньюфаундленд), острові Хоккайдо (Японія) та північ Британії (Шотландія). У помірному поясі Південної півкулі найбільше опадів випадає на крайньому півдні Нової Зеландії та на крайньому півдні Південної Америки (область Магелланія). У всіх вищезазначених регіонах випадає понад 1000 мм опадів. А от найбільш посушливими регіонами помірного клімату є ті, які найбільш віддалені від . . . . .

Така тварина дійсно існує, і це не жарт. У 2004 році цей птах, схожий на суміш ему з індиком, потрапив до Книги рекордів Гіннесса. Знайомтеся, казуар – найнебезпечніший птах в світі. У перекладі з папуаського kasu weri - "рогата голова". Це й не дивно: по-перше, голова казуара і справді рогата — її прикрашає кістяний гребінь, а по-друге, водиться цей птах виключно у Новій Гвінеї та на північному сході Австралії. Та й то не скрізь, а лише у тропічних лісах. Місцеві мешканці завжди оминали казуарів і намагалися не мати із ними ніяких справ. Однак деякі відважні австралійські аборигени були настільки хоробрими, що споконвіку не боялися підходити до казуарів, то шанували цих птахів. Вони вважали їх священними. Інші ж племена полювали на них заради їхнього дуже смачного м'яса і пухнастого чорного пір'я. Навіть стрижні казуарів мали своє практичне використання: їх одягали в губи і ніс, пазурі служили наконечниками стріл, а з міцних кісток ніг робили знаряддя праці.

 

Загалом, користі від птахів у побуті (як це не прикро) було дуже багато. Вони цінувалися не тільки у папуасів, а й у жителів материка. Торгівля казуарами між аборигенами та мореплавцями з Південної Азії процвітала. Як папуаси не боялися цих хижих птахів? Просто вони полювали на виключно молодих особин, яких приносили . . . . .

Якби Ви мешкали на початку нашої ери, і захотіли б отримати комплексні фундаментальні знання з географії, астрономії або математики, то навряд чи обійшлися без "Альмагесту" - фундаментальної наукової праці знаменитого грецького вченого Клавдія Птолемея, адже на той час це була справжня прогресивна енциклопедія, яка максимально правильно описувала процеси, явища та прості навколо нас. Звісна річ, сучасники скажуть що багато моментів Клавдій Птолемей пояснив неправильно, однак навіть сьогодні, незважаючи на розвиток технологій, в науці є чимало гіпотез, які час від часу спростовуються новими відкриттями. Саме тому виклалена Птолемеєм будова Всесвіту де Земля у його центрі (так звана геоцентрична модель) не виглядає такою безглуздою, як може здатися на перший погляд, адже єдина відмінність між протилежною їй геліоцентричною моделлю, яку запропонував Коперник через 1400 років, це те, що Сонце і Земля просто "помінялися місцями".

 

"Альмагест" був написаний Птолемеєм в 140-145 роках н.е. (приблизно 1880 років тому), і в наступні п'ятнадцять століть використовувався європейськими вченими як основне джерело знань. Доречі вже тоді Клавдій Птолемей довів що Земля має форму кулі, і навів математичні обрахунки цієї моделі. В якості одного із ключових доказів кулястості Землі Птолемей наводив дугоподібну тінь, яку Земля відкидала на Місяць під час затемнення. Крім того, в "Альмагесті" було викладено . . . . .

Тикий висновок зроблений вченими в результаті багаторічних досліджень ДНК. Міжнародний колектив вчених представив результати десятирічного проекту з розшифрування викопної ДНК із зразків ґрунту вічної мерзлоти. За часом їм вдалося охопити останні 50 тисяч років. Своїм завданням вчені ставили саме розшифрувати всю ДНК в зразках, а не виділяти фрагменти ДНК того чи іншого виду. Це завдання схоже на ті, які вирішує сучасна метагеноміка, але в обговорюваній роботі було проведено й аналіз послідовних тимчасових зрізів. Можна сміливо сказати, що це перша демонстрація можливостей сучасної палеометагеноміки. Вчені змогли уточнити області поширення арктичної флори і фауни в плейстоціні та голоцені, простежити процеси зміни рослинності, занепаду та вимирання великих тварин (мамонтів, шерстистих носорогів, коней та бізонів) під час останнього льодовикового максимуму (26 тисяч років тому).

 

Спираючись на нові дані, автори припускають, що причиною вимирання мамонтової фауни було не розселення людей-мисливців, а зміна ландшафтів і рослинності: суха і . . . . .