Географія

У своєму нескінченному кругообігу вода то захоплює і переносить безліч розчинених чи зважених речовин, то очищається від них. Багато які з домішок у воді є природними і потрапляють туди разом з дощем чи ґрунтовими водами. Той же шлях проходять і деякі із забруднюючих речовин, пов’язаних з діяльністю людини. Дим, попіл і промислові гази разом з дощем осідають на землю; хімічні сполуки і нечистоти, внесені в ґрунт із добривами, потрапляють у ріки з ґрунтовими водами. Деякі відходи випливають по штучно створених шляхах — дренажних канавах і каналізаційних трубах. Ці речовини звичайно більш отруйні, але їхнє скидання легше контролювати, ніж тих, котрі переносяться в процесі природного кругообігу води.

Загальносвітове водоспоживання на господарські і побутові потреби складає приблизно 9 % від сумарного стоку рік. Тому не пряме водоспоживання гідроресурсів викликає нестачу прісних вод у тих чи інших регіонах земної кулі, а їхнє якісне виснаження.

За характером поширення пожежі поділяють на торф’яні (підземні), лісові (низові та верхові), пожежі степових та хлібних масивів. За швидкістю поширення вогню і висотою полум’я розрізняють слабкі, середні та сильні пожежі.

При підземних пожежах частково або пов-ністю горить торф, що залягає під лісовими масивами. При цьому оголюється та обгоряє коріння дерев. Така пожежа поширюється дуже повільно, зі швидкістю 2—10 метрів на день, але її гасіння потребує величезних зусиль. Характерна особливість підземних пожеж — безполум’яне горіння торфу із виділенням великої кількості тепла. Навіть сильні дощі не можуть їх ліквідувати.

Шляхи забруднення атмосфери:

1) Викиди диму, сірчистого і вуглекислого газу від працюючих теплоелектростанцій;
2) викиди металургійних і хімічних підприємств (оксиди нітрогену, сірководень, хлор, фтор, амоніак, сполуки фосфору, частинки і сполуки ртуті та миш’яку);
3) попадання токсичних газів у повітря в результаті спалювання різного роду твердого і рідкого палива, роботи транспорту;
4) спалювання і переробка побутових і промислових відходів;
5) радіаційне забруднення внаслідок аварій на атомних електростанціях, а також викидів радіоактивних речовин.

  Сільське розселення — форма територіальної організації життя населення на позаміській території у вигляді сукупності сіл, поселень інших типів, призначених для постійного або тимчасового проживання. Воно відрізняється від міського тим, що забезпечує виконання переважно інших господарських функцій (сільськогосподарське виробництво, лісове й лісопромислове господарство, рекреаційне обслуговування, природоохоронні функції). Тому сільське розселення відзначається меншою людністю поселень, переважанням малоповерхової забудови і поширеністю односімейних житлових будинків. У більшості країн і районів основну частину сільського розселення складають поселення, що безпосередньо пов'язані з сільськогосподарським виробництвом. А втім, існують і несільськогосподарські сільські поселення: промислові, лісопромислові, лісоохоронні, транспортні, рекреаційні, а також змішані агропромислові. У розвинених країнах сільське розселення існує в умовах скорочення числа сільського населення і частки зайнятих у сільськогосподарському виробництві. У країнах, що розвиваються, спостерігається зростання абсолютної чисельності сільського населення. Сільське розселення — переважна форма в Китаї, Індії, багатьох країнах Африки та ін.

Міське розселення — форма територіальної організації життя населення у вигляді міст, розвиток яких пов'язаний з розміщенням промислових підприємств, об'єктів будівництва, транспорту, з постіндустріальними видами діяльності. Критерії віднесення до міст у різних країнах неоднакові. Так, у Данії містами вважають поселення з кількістю жителів понад 250, Малайзії — 1 тис., Непалі — 5 тис., США — 2,5 тис., Японії — 50 тис. Крім людності, в Японії та Бельгії при цьому береться до уваги критерій середньої щільності населення. В Індонезії, Замбії, Перу введено критерій так званих міських ознак, під якими розуміють рівень благоустрою та наявність певних зручностей (електрика, каналізація, мережа культурно-побутових закладів). 

  Статевий склад населення — співвідношення чисельності чоловіків і жінок у складі населення. Формується під впливом процесів народжуваності, смертності, міграцій і війн (оскільки втрати у війнах особливо значні серед чоловіків). У цілому чисельність чоловіків на Землі перевищує чисельність жінок на 33,9 млн. У 101 країні світу більше жінок, у 84 — більше чоловіків, у 24 їх кількість приблизно однакова. Як і інші демографічні показники, статева структура неоднакова в розвинених країнах і тих, що розвиваються (в перших частка чоловіків становить 48,2%, у других — 50,9%). Чисельність чоловіків перевищує чисельність жінок у переважній більшості азійських країн. В Індонезії, М'янмі, В'єтнамі, Японії чоловіків менше, ніж жінок. Переважання чисельності чоловіків у багатьох азійських країнах пояснюється способом їх життя. У країнах Південної Азії та в Китаї чоловіків на 63,4 млн. більше, ніж жінок (у тому числі в Китаї на 31,2 млн., в Індії — на 24,4 млн., в Пакистані — на 4,5 млн., в Бангладеш — на 2,8 млн.). 

  Міграція населення (від лат. migratio — переселення) — переміщення людей (мігрантів) через кордони тих чи тих територій зі зміною місця проживання назавжди або на більш чи менш тривалий період. Однією з основних ознак міграції населення є перетинання адміністративного кордону території (держави, області, населеного пункту і т. д.). На цій основі вирізняють насамперед зовнішню міграцію (еміграція та імміграція) і внутрішню міграцію. Зовнішня міграція пов'язана з перетинанням державного кордону, її ще називають міжнародною міграцією населення та поділяють на між - та внутріконтинентальну. Внутрішня міграція — це переміщення з одного поселення до іншого. Ніякі переміщення в межах того самого населеного пункту не розглядаються як міграція населення. Розрізняють міграцію сільського населення і міського, міжміську міграцію та міграцію в сільську місцевість — міграційні потоки «село — місто», «місто — місто», «місто — село», «село — село». За способом реалізації міграцію населення поділяють на організовану міграцію, здійснювану з участю держави або громадських організацій та їхньою допомогою, і неорганізовану міграцію, що проводиться силами й засобами самих мігрантів. Головні причини міграції населення — соціально-економічні, політичні, воєнні, екологічні. Міграція населення зіграла велику роль у розвиткові людства. Значний вплив на походження багатьох народів Європи та Азії справило велике переселення народів (масові міграції гунських, німецьких, слов'янських, аланських та інших племен переважно в IV—VII ст.). Великі географічні відкриття мали наслідком інтенсивні міграційні потоки зі Старого Світу до Америки. Значні міграційні потоки були спричинені першою та другою світовими війнами, а нещодавно — розпадом СРСР. Нинішні переміщення людей мають насамперед соціально-економічні, політичні та релігійні причини. Набула поширення міграція спеціалістів до розвинених країн із менш розвинених («відплив інтелектів»).