Лікарські рослини

 

Матеріал використаний у данному розділі взято з книги "Ліки навколо нас"

автор - В.В.Кархут

Видавництво "Здоров'я", 1973 рік, Київ

Кольорові ілюстрації художника Т.М.Тарнавського

 


Попереджаємо: перш ніж скористатися рецептом, порадьтеся з лікарем !!!


 

Оман високий (дивосил)

Оман високий (дивосил) — Inula helenium L.

Родина складноцвіті — Compositae

Оман високий (дивосил)Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина 100— 150 см, іноді до 250 см заввишки. Кореневище товсте, м’я­систе, всередині білувате з буруватими цятками; смак його гіркий (пекучий), запах досить приємний, сильний. Стебло пряме, борознисте, вгорі повстисте, гіллясте. Листки — при­кореневі великі, зверху шерстисті, зісподу сіроповстисті, не- рівнозубчасті, довгасто-еліптичні, гострі, звужені у черешок; стеблові — чергові, серцевидно-яйцевидні, стеблообгортні. Ко­шики досить великі, до 8 см у поперечнику, окремі і в гро­нах, квітки жовті. Цвіте в липні — вересні.

Де росте? Розсіяно росте майже по всій території УРСР. Культивують на городах, дико росте по вологих чагарниках, на високих берегах рік, особливо на грунтах чорноземної зони, при ровах, по краях лук, іноді на лісових галявинах.

Що й коли збирають? Кореневище з коренями, в жовтні. Сушать у затінку (багаті на леткі олії, інулін, сапоніни).


Ожина сиза

Ожина сиза — Rubus caesius L.

Родина розові — Rosaсеае

ожина сизаЯк виглядає? Багаторічний напівкущ. Річні його гілки дугоподібно вигнуті, вкриті дрібними колючками. Па­гони з легким нальотом. Листки довгочерешкові з 3—5 знизу білоповстистими великозубчастими листочками. Пелюстки квіток білі. Плоди — складні чорні кістянки у верхівкових гронах. Цвіте з кінця травня до осені.

Де росте? В лісах, на галявинах, у заростях, на берегах річок, порослих чагарниками, біля канав, на межах, над яра­ми, навіть на полях, засіяних колосовими культурами; має багато видів і різновидностей. Поширена по всій терито­рії УРСР.

Що й коли збирають? Стиглі плоди для харчових цілей і як потогінний засіб — наприкінці літа, листки — протягом усього літа, корені — тільки восени (нестиглі ягоди виявля­ють в’яжучу дію). В листках ожини сизої є вітамін С, органічні кислоти, дубильні речовини, в плодах — вітаміни С, В1 В2, РР, D, ка­ротин.


Овес посівний

Родина злакові — Gramineae

овес посівнийЯк виглядає? Однорічна трав’яниста рослина 50—100 см заввишки. Стебло голе, гладеньке. Листки лінійні, плоскі. Суцвіття — волоть, колоски — 2—3-квіткові, нижні квіткові луски на верхівці двозубчасті, закінчені на спинці зігнутим остюком або без нього. Цвіте в липні.

Де росте? Висівається як польова культура по всій тери­торії УРСР. Важлива кормова й круп’яна рослина.

Що й коли збирають? Солому, в жнива.

Коли застосовують? Як дієтичний засіб (з крупів і бо­рошна готують киселі, які вживаються при шлунково-киш­кових захворюваннях), як поживна страва; при хворобах ни­рок і сечового міхура, при цукровому діабеті; як обволікаль- ний засіб при проносах (діють крохмаль, білки, жири, ві­таміни А, Ві і В2); для підвищення апетиту. Для лікування ж водянки, що виникла при хворобах нирок,— як сечогінний, потогінний, вітрогінний засіб, який знижує гарячку, підви­щує апетит і загальний тонус організму, при перевтомі, без­сонні, розумовому виснаженні (дія леткої олії) — солому.


Нечуй-вітер волохатий

Нечуй-вітер волохатий — Hieracium pilosellaL. (отруйний)

Родина складноцвіті - Compositae

нечуй-вітер волохатийЯк виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина 50—60 см (коли з квітковою стрілкою) заввишки. Від розетки утво­рюються пагони, звичайно численні, з дедалі меншими до кінця пагона листками. Листки розетки зверху зелені або сизуваті, зісподу білоповстисті, ланцетовидні або довгасто- обернено-яйцевидні. Стебло завершене кошиком, квітки жов­ті, язичкові, зовні часто з червонуватими смужками на пе­люстках. Цвіте в травні — червні, іноді до жовтня.

Де росте? По луках і сухих вигонах, на греблях, рясно на піщаному грунті по всій території УРСР, в Криму — рідко.

Що й коли збирають? Усю рослину разом з коренем або самі кошики, під час цвітіння.

Коли застосовують? Як засіб, що спиняє кровотечі з ле­гень, матки, кишок при дизентерії, геморої, катарі товстих кишок; при бронхітах, при хворобах печінки (її опуханні), при жовтяниці і як засіб, що сприяє виділенню шлункового соку при недостатній кислотності (діють танін, гіркота, смо­листа речовина, слиз, флавон, що є в квітках).


Нетреба колюча (страхополох)

Нетреба колюча (страхополох) — Xanthium spinosum L (отруйна)

Родина складноцвіті — Compositae

нетреба колюча (страхополох)Як виглядає? Однорічна трав’яниста рослина 15—100 см заввишки. Стебло сильно розгалужене. Листки трилопатеві з довшою середньою лопаттю, зісподу білоповстисті. При основі листків сидять по одній або по дві трироздільні жовті колючки. Маточкові квітки непоказні, жовтуваті, нит- ковиднотрубчасті, з малопомітним віночком. Плоди — овальні, обгортки їх жовтувато-бурі, густо вкриті тонкими, прямими, на верхівці гачкуватими колючками і між ними короткими волосками. Цвіте в липні — серпні.

Де росте? На засмічених місцях, на берегах рік, круч, біля доріг, на вигонах (овечий реп’ях), під тинами, на звалищах сміття. Для медичних потреб застосовують інший рід нетре­би— нетребу звичайну (ХапШіит зігитагшт Ь.*)з округло- трилопатевими листками, біля основи серцевидними, з гост­рими велико- і нерівнозубчастими частками, яка поширена по всій території УРСР.

Що й коли збирають? Усю рослину (листки, стебло, пло­ди), зрізуючи її в тому місці, де починаються листки, або викопуючи з коренем. Листки і стебло збирають у липні —- серпні; плоди — у вересні — жовтні.


Нагідки лікарські (крокіс)

Нагідки лікарські (крокіс) — Calendula officinalis L.

Родина складноцвіті — Compositae

Нагідки лікарські (крокіс)Як виглядає? Однорічна трав’яниста рослина, до 50 см заввишки, з бальзамічним запахом, галузиста, густа, але ко- роткоиухнаста, з черговими довгастими листками, трохи липка. Кошики великі, з плоскими квітколожами і зеленими обгортками; квітки крайові — язичкові, серединні — труб­часті, жовтого або оранжевого кольору. Плоди — сім’янки серповидної, персневидної і гачкуватої форми, але всі вони дають однакові рослини. Цвіте з кінця травня до морозів.

Де росте? Висаджують у квітниках, як декоративну рос­лину по всій території УРСР.

Що й коли збирають? Кошики, в період горизонтального розміщення язичкових квіток.

Коли застосовують? Як потогінний засіб, що в’яже, очи­щає кров і рани, які гнояться (нагідки містять у собі про­вітамін А — каротин, леткі олії, смоли, слиз, кислоти яблучну і саліцилову, алкалоїди; мають фітонцидну активність, мо­жуть обмежувати запалення і запобігати утворенню спотвор- ливих рубців). В них міститься гіркота календен, календу- лін, сапонін і червоний барвник.


.

М’ята холодна (перцева)

М’ята холодна (перцева) — Mentha piperita L.

Родина губоцвіті — Labiatae

М’ята холодна (перцева)Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина, дуже за­пашна, 25—80 см заввишки. Стебло чотиригранне, галузисте, вся рослина щетинистоволохата. Листки супротивні, коротко- черешкові, яйцевидновидовжені або ланцетні, гострі, пило- виднозазублені. Квітки зібрані кільцями в безлистих пере­рваних колосовидних суцвіттях, червонувато-фіолетові або білувато-фіолетові. Цвіте в червні — серпні.

Де росте? М’ята холодна в дикому стані не росте, вона культивується по всій території УРСР — у садах, квітниках і на полях як ефіроолійна рослина. Багато різновидностей м’яти, які ростуть над струмками, канавами, використову­ються як лікарські рослини.

Що й коли збирають? Стебла з листками або тільки самі листки, під час цвітіння. Сушать швидко, але не на сонці.

Коли застосовують? У домашньому господарстві добре розтерті листки м’яти додають до вареників з сиром — для збудження і поліпшення травлення, як вітрогінний і потогін­ний засіб, щоб зменшити нудоту, як засіб, що допомагає ири болях у шлунку і в кишечнику (ментол), при нежитю, хри­поті, бронхіті, бронхоектазах (дезинфікує), при нервовому збудженні, тремтінні рук, при стенокардії (разом з валеріа­ною спричинює рефлекторне розширення коронарних су­дин). М’ята діє жовчогінно, рекомендують її при жовтяниці і каменях жовчного міхура.


Мучниця звичайна

Мучниця звичайна — Arctostaphylos uva ursi (L.) Spreng.

Родина вересові — Ericaceae

мучниця звичайнаЯк виглядає? Невисокий, вічнозелений кущ, сильно галу­зистий, з иовзучим стеблом, 30—100 см заввишки. Листки дрібні, шкірясті, цілокраї, із вдавленими з обох боків сіт­частими жилками, тупуваті, по краях незагнуті, зверху блискучі, зісподу блідіші, обернено-яйцевидні, при основі звужено збігають у черешок. Квітки — блідо-рожеві «глечи­чки» на коротких квітконіжках, у коротких похилих верхів­кових гронах. Плід — кістянка з 1—5 кісточками темно-чер­воного кольору, з борошнистою м’якоттю. Плоди мучниці, вжиті у великій кількості всередину, можуть призвести до нудоти, блювання, проносу. Цвіте в травні — червні.

Де росте? На Поліссі — в соснових лісах, звичайно на пі­щаному грунті, по сухих косогорах, спорадично, невелички­ми острівками.

Що й коли збирають? Листки, з початку цвітіння і аж до вересня. (Щоб не сплутати з листками брусниці — Vaccinium vitis idaea L.— слід знати, що останні більші, по краях злег­ка зігнуті, дещо зубчасті, зісподу всіяні темно-бурими цят­ками, за дією вони можуть замінювати листки мучниці).

Коли застосовують? При хворобах сечових шляхів, особ­ливо каменях нирок і сечового міхура, зокрема при кривавій сечі — пієліти, цистити, уретрити (дезинфікуюча дія глікози­дів арбутину і метиларбутину); також при нервовій збуд- ності, полюціях, гонореї, нетриманні сечі (дія дубильних ре­човин, флаванолів, урсулової кислоти).


Мох ісландський

Мох ісландський — Cetraria islandica (L.) Ach.

Родина пармелієві — ParmeLiaceae

мох ісландськийЯк виглядає? Багаторічний лишайник, до 10 см зав­вишки. Слань лишайника збудована з шкірясто-хрящових, вузьких, часто досить широких розгалужених лопатей з ко­роткими темними війками по краях, зеленувато-бурого або оливково-зеленого забарвлення, зісподу світліших, з білими плямками, які зливаються в смужку. Висушена рослина має темно-бурий колір, сильний запах. У лишайнику є віта­мін Ві2, йод, бор.

Де росте? На Поліссі — у соснових і мішаних лісах, у Лі­вобережному Степу — у мішаних лісах, на інших терасах річок басейну Дніпра. Багато його в смерекових лісах сухих карпатських косогорів, як наземний покрив росте серед чагарників. Часто утворює суцільний покрив на великих площах.

Що й коли збирають? Всю рослину, влітку.

Коли застосовують? При катарі шлунка й легень (діє пом’якшувально, заспокійливо при хрипоті, бронхітах, брон­хіальній астмі, гастритах), при коклюші, як засіб для збу­дження апетиту, проти невтримного блювання, для змен­шення секреції потових залоз. Антибіотик уснінова кислота, який міститься в рослині, точніше її натрієва сіль, затримує ріст бактерій у розчині 1 : 2 000 000, в сильнішій концентра­ції вбиває туберкульозні палички. Вживають у вигляді чаю. На 2 склянки окропу беруть 1 чайну ложнку подрібненого моху і варять 5 хвилин. П’ють, підсолоджений медом, по 2 склянки на день.


Мильнянка лікарська

Мильнянка лікарська — Saponaria officinalis L. (отруйна)

Родина гвоздикові — Caryophyllaceae

мильнянка лікарськаЯк виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина 30—100 см заввишки. Стебла прямі, голі або короткопухнасті, вузлуваті. Листки овально-ланцетні, супротивні, загострені з трьома поздовжніми жилками. Квіти зібрані в щитковидну волоть, на коротких квітконіжках, білі або блідо-рожеві, пахучі. Цвіте в червні — серпні.

Де росте? По всій території УРСР за винятком Полино­вого Степу,— в чагарниках, на заплавних луках степової і лісостепової зон, в надрічкових лозняках, на піщаних бе­регах озер, на лісових галявинах і узліссях, в занедбаних квітниках, іноді як декоративна рослина.

Що й коли збирають? Кореневища і корені, пізно во­сени.

Коли застосовують? Як сечогінний, злегка потогінний* і відхаркувальний засіб (розріджує харкотиння, бо в мильнян­ці містяться сапоніни), для поліпшення обміну речовин і очищення крові при шкірних хворобах — екземі, псоріазі, фурункульозі (чиряках). Великі дози спричинюють кашель, блювання, болі в животі, пронос, збудження центральної нервової системи, судоми, параліч дихання й іноді смерть.


Сторінки